Дібі Макк відповів не одразу. Він завмер, вдивляючись в інтерв’юера непроглядними лінзами. Тоді сказав:
— Мене там не було. Чи хтось вам каже, що був?
Інтерв’юер гикнув, зронивши нервовий, швидко придушений смішок.
— О Боже, та ні, зовсім ні...
Дібі обернув голову і заговорив до когось поза екраном:
— Гадаєш, мені час кликати адвокатів?
Інтерв’юер підлабузницьки загиготів. Дібі дивився на нього без усмішки.
— Дібі Макк,— видихнув інтерв’юер,— дякую вам за ваш час.
На екрані з’явилася біла рука; Дібі назустріч їй простягнув кулак. Біла рука теж стислася у кулак, і вони стукнулися кісточками. Хтось невидимий саркастично гмикнув. Відео обірвалося.
— «То довбана преса штовхнула її в те вікно»,— повторив Страйк, відкочуючись на кріслі.— Цікавий погляд на питання.
Він відчув, як у кишені завібрував мобільний, і витягнув його. Шарлоттине ім’я поруч з новим повідомленням викликало викид адреналіну, ніби Страйк щойно помітив хижака, готового стрибнути.
У п’ятницю вранці між 9 і 12 я не вдома, якщо хочеш забрати речі.
— Що? — Страйку здалося, що Робін щось говорить.
— Я кажу, тут жахливі подробиці про її справжню мати.
— Гаразд, читайте.
Він поклад мобільний назад у кишеню. Схилив велику голову над справою місіс Гук, але думки відлунювали, ніби всередині черепа вдарили у гонг. Шарлотта поводилася зі зловісною раціональністю, прикидалася по-дорослому спокійною. Вона піднесла їхню безмежно химерну дуель на новий рівень: «А тепер давай усе вирішимо по-дорослому». Можливо, щойно він переступить поріг квартири, у спину йому встромлять ніж; можливо, у спальні перед коминком він знайде її тіло з порізаними венами у калюжі застиглої крові.
Голос Робін лунав, мов далеке дзуміння пилососа.
Зробивши над собою зусилля, Страйк зосередився на ній.
«...продала романтичну історію зв’язку з чорношкірим юнаком усім таблоїдам, які погодилися заплатити. Проте колишні сусіди не пригадують нічого романтичного в історії Марлін Гіґсон.
„Вона тілом торгувала,— каже Вів’єн Кренфілд, яка мешкала над Гіґсон, коли та була вагітна Лендрі.— Чоловіки заходили до неї у будь-яку пору дня й ночі. Вона гадки не мала, хто батько, то міг бути будь-хто з них. І дитини вона не хотіла.
Добре пам’ятаю малу, як вона плакала у фойє сама-самісінька, поки мати розважала клієнта. Крихітне маля у підгузку, ледь зіп’ялося на ноги... треба було телефонувати у соціальну службу, і чимшвидше. Те, що її удочерили, то найкраще, що могло трапитися з дівчинкою".
Понад сумнів, правда вразила Лендрі, яка багато розповідала пресі про возз’єднання з давно втраченою біологічною матір’ю...»
— Це написали,— пояснила Робін,— ще до смерті Лули.
— Ага,— сказав Страйк і різко згорнув папку.— Не хочете прогулятися?
2
Камери на стовпах здавалися такими собі зловісними коробками з-під взуття — кожна позирає єдиним чорним, порожнім оком. Дивилися вони в протилежні боки, охоплюючи всю Альдербрук-роуд, що кишіла пішоходами й машинами. Обидва тротуари рясніли крамницями, барами, кафе. Смугами для міського транспорту торохкотіли двоповерхові автобуси.
— Ось тут Бігун, про якого пише Бристоу, потрапив на плівку,— відзначив Страйк, відвертаючись від гамірної Альдербрук-роуд у бік набагато тихішої Белламі-роуд, яка, з обох боків забудована високими ошатними будинками, вела у серце району Мейфер.— Він пройшов тут за дванадцять хвилин після її падіння... і це найкоротший вихід з Кентигерн-Гарденз. Тут їздять нічні автобуси, легко спіймати таксі. Хоча то навряд чи гарна ідея, якщо ти щойно убив жінку.
І він знову пхнув носа в пошарпаний довідник. Страйка, здавалося, геть не хвилювало те, що його можуть переплутати з туристом. Понад сумнів, вирішила Робін, байдуже, коли й переплутають — он який здоровило.
Протягом її недовгої кар’єри тимчасової секретарки Робін кілька разів просили робити речі, які до її секретарських обов’язків не входили, тож запрошення Страйка прогулятися вона прийняла нервово. І була приємно здивована, коли Страйк і близько не виявив намірів фліртувати. Довга піша прогулянка до потрібного місця пройшла у повному мовчанні. Страйк здавався глибоко замисленим і лише час до часу зазирав у малу.
Та коли дісталися Альдербрук-роуд, він мовив:
— Якщо помітите щось таке, що я проґавив, кажіть, добре?
Це її схвилювало: Робін пишалася своєю спостережливістю і саме через неї таємно плекала дитячу мрію... яку цей кремезний чоловік, що йде поруч з нею, втілив у життя. Вона пильно роззирнулася і спробувала уявити, які справи могли привести сюди людину сніжної морозної ночі о другій годині.