— Ой, Корморане, що з оком? — вигукнула вона.— Підбили?
— Та ні,— озвався Страйк.— Якщо ви дасте мені хвилинку, місіс Гук, щоб я дістав вашу справу...
— Корморане, я знаю, що прийшла зарано, вибачте... Я всю ніч не могла заснути...
— Дайте-но я заберу чашку, місіс Гук,— запропонувала Робін, таким чином відвертаючи увагу клієнтки, щоб за короткі секунди, поки Страйк заходив у двері кабінету, та не помітила розкладачки, спальника і чайника.
За кілька хвилин Страйк знову з’явився, оповитий пахощами синтетичного цитруса, і місіс Гук, перелякано глянувши на Робін, зникла в його офісі.
Двері зачинилися.
Робін знову сіла за стіл. Ранкову пошту вона вже переглянула. Покрутившись на офісному стільці, вона буденно відкрила «Вікіпедію». Потім неуважно — ніби і не знала, що роблять її пальці — надрукувала два прізвища: «Рокбі Страйк».
Одразу ж відкрилася стаття з чорно-білим фото у заголовку: чоловіка, знаменитого ось уже чотири десятки років, неможливо було не впізнати. Він мав вузьке арлекінське обличчя і шалені очі, на які так легко малювати карикатури: через легку косоокість ліве око дивилося трішки вбік. Чоловік широко розтулив рота, його обличчям струменів піт, волосся розмаялося — Рокбі кричав у мікрофон.
Джонатан Ленард «Джонні» Рокбі (нар. 1 серпня 1948 року) — вокаліст популярного у 1970-і роки рок-гурту
«The Deadbeats», член Зали слави рок-н-ролу, володар кількох нагород «Греммі»...
Страйк на нього був і близько не схожий, хіба що очі такі ж самі трохи неадекватні — але у Страйка, врешті-решт, то був тимчасовий стан.
Робін прокручувала далі:
...мультиплатиновий альбом «Hold It Back» у 1975 році. Рекордний тур Америкою урвався через облаву наркополіцїі у Лос-Анджелесі й арешт нового гітариста Девіда Kappa, з яким...
А ось розділ «Особисте життя»:
Рокбі був одружений тричі. Перша дружина (1969-1973) — подруга зі школи мистецтв Ширлі Малленз, від якої Рокбі має одну доньку, Меймі. Друга дружина (1975-1979) — модель, актриса й активістка-правозахисниця Карла Астольфі, від якої він має двох доньок — телеведучу Габріеллу Рокбі й дизайнерку прикрас Даніеллу Рокбі. Третя дружина (з 1981 р. по нинішній час) — кінопродюсерка Дженні Трем, від якої Рокбі має двох синів, Едварда й Ала. Також Рокбі має доньку Пруденс Донлеві від актриси Ліндсі Фентроп і сина Корморана від відомої фанатки — суперґрупі сімдесятих років Леди Страйк...
З кабінету за спиною Робін почувся різкий крик. Робін рвучко схопилася на ноги, стілець, трусячись, від’їхав геть.
Крик став ще гучніший і пронизливіший. Робін бігом перетнула приймальню і відчинила двері до кабінету.
Місіс Гук, тепер без жовтогарячого пальта й пурпурового берета, у якомусь квітчастому балахоні до джинсів, гамселила Страйка кулаками у груди, завиваючи, як чайник перед закипанням. Зойк на одній ноті не припинявся — здавалося, якщо жінка зараз не вдихне, то задихнеться.
— Місіс Гук! — скрикнула Робін, хапаючи її ззаду під руки з обвислою шкірою, щоб зняти зі Страйка відповідальність за відсіч жінці. Але місіс Гук виявилася дужчою, ніж можна було виснувати з її вигляду; вона замовкла, щоб ковтнути повітря, але і далі молотила Страйка, тож йому лишилося тільки схопити її за зап’ястки.
Але місіс Гук вивернулася з його слабкої хватки і кинулася до Робін, виючи як собака.
Поплескуючи заплакану жінку по спині, Робін непомітними хитрими маневрами скерувала її до дверей у приймальню.
— Нічого, місіс Гук, нічого,— заспокійливо повторювала вона, садовлячи бідолаху на диван.— Я запарю вам чаю. Нічого.
— Мені дуже прикро, місіс Гук,— сухо сказав Страйк з-за дверей кабінету.— Такі новини завжди нелегко чути.
— Я д-думала, що то Валері,— проскавчала місіс Гук, тримаючись за скуйовджену голову і хитаючись на дивані.— Я д-думала, то Валері, а н-не моя... н-не моя власна сестра.
— Несу чай! — вигукнула нажахана Робін.
Вона вже стояла у дверях з чайником, коли пригадала, що лишила статтю про Джонні Рокбі на моніторі. Дивно буде в такий момент рвонути назад, щоб її згорнути, тож вона швидко вийшла геть, сподіваючись, що Страйк, заклопотаний місіс Гук, не помітить.
Спливло ще сорок хвилин, поки місіс Гук випила другу чашку чаю і виплакалася у половину рулону туалетного паперу, який Робін принесла з убиральні. Зрештою клієнтка пішла, стискаючи папку з компрометуючими світлинами, на яких було вказано, коли й де їх зробили. Вона важко дихала, витираючи очі.
Страйк дочекався, поки вона зникне в кінці вулиці, тоді вийшов, весело наспівуючи, і купив сандвічі собі й Робін, які вони разом і з’їли за її столом. Це був найприязніший жест, який вона від нього дочекалася за цілий тиждень спільної роботи, і Робін була певна, що це лише тому, що він її скоро здихається.