— Ти бачив, як вона виходила?
— Так, вона пройшла повз двері.
— Привіталася?
— Ні.
— Ти казав, вона зазвичай віталася?
— Гадаю, вона мене не помітила. Вона ніби квапилася. Їхала провідати хвору маму.
— Звідки знаєш, якщо вона з тобою не розмовляла?
— З розслідування,— коротко відповів Вілсон.— Я показав майстру де і що, повернувся на своє місце, а коли вийшла місіс Бестиґі, впустив його до їхньої квартири — перевірити систему і там. Там мені не довелося з ним сидіти, бо коробки запобіжників і кнопки тривоги в усіх квартирах розміщені однаково.
— А де був містер Бестиґі?
— Вже пішов на роботу. Він щодня рано виходить.
Увійшло троє чоловіків у касках і флуоресцентних куртках. Вони сіли за сусідній столик. Усі мали газети під пахвами і грязюку на черевиках.
— На який приблизно час ти відлучався, коли водив по квартирах майстра?
— Може, на п’ять хвилин, коли показував квартиру на третьому поверсі,— відповів Вілсон.— А так — на хвилину.
— Коли він пішов?
— Ближче до обіду. Точно не скажу.
— Але ти певен, що він пішов?
— Авжеж.
— Хтось ще заходив?
— Дві доставки, але порівняно з рештою тижня було тихо.
— Доти багато ходили?
— Так, у будинку побувало чимало людей, бо з Лос-Анджелеса мав прилетіти Дібі Макк. У квартирі номер два був рух — заходили і виходили, перевіряли, чи все для нього готово, складали у холодильник харчі тощо.
— Можеш сказати, що саме привозили того дня?
— Пакунки для Макка і для Лули. І ще троянди — я допомагав кур’єру їх заносити, бо букет був здоровенний,— Вілсон розвів великі руки, показуючи наскільки.— О-о-отакенська ваза. Поставили квіти на столик у квартирі номер два. Потім коп перекинув той букет.
— Кажеш, з того виникли проблеми. Які?
— Їх прислав Дібі Макку містер Бестиґі, а коли дізнався, що їх зіпсували, розлютився. Кричав, мов маніяк.
— Коли це було?
— Коли там ще була поліція. Коли допитували його дружину.
— Повз його вікна щойно пролетіла і загинула жінка, а він переймається через свої зіпсовані квіти?
— Так,— кивнув Вілсон, ледь помітно знизавши плечима.— Отака він людина.
— Він знайомий з Дібі Макком?
Вілсон знову знизав плечима.
— А цей репер узагалі приїхав до квартири?
Вілсон похитав головою.
— Після всього він поїхав до готелю.
— Скільки тебе не було, коли ти допомагав занести троянди до квартири номер два?
— Хвилин п’ять чи, може, десять. А далі я весь день був на місці.
— Ти казав про пакунки для Макка й Лули.
— Так, від якогось дизайнера, але я віддав їх Лещинці, щоб занесла до квартир. Там був одяг для нього і сумочка для неї.
— І наскільки тобі відомо, всі, хто того дня заходив, потім вийшли?
— Авжеж,— кивнув Вілсон.— У журналі все записано.
— Як часто міняють код на вході?
— Поміняли після її смерті, бо коли закінчили, його вже знала половина Лондона,— відповів Вілсон.— Але протягом трьох місяців, що Лула там жила, код не мінявся.
— Скажеш, який він був?
— Дев’ятнадцять — шістдесят шість,— відповів Вілсон.
— На честь матчу з Німеччиною у шістдесят шостому?
— Так,— кивнув Вілсон.— Маклеода він страшенно бісив, усе хотів поміняти.
— Як гадаєш, за Лулиного життя скільки людей знало код?
— Небагато.
— Доставка? Листоноша? Перевірка лічильників газу?
— Ні, таких людей завжди пускаємо ми, зі стійки. Мешканці теж зазвичай не користуються кодом, бо ми їх бачимо на камеру і відчиняємо. Код там тільки на той раз, якщо нікого немає за стійкою; ми іноді сидимо у підсобці чи допомагаємо комусь нагорі.
— До всіх квартир є окремі ключі?
— Так, і окрема сигналізація.
— В квартирі Лули вона була увімкнена?
— Ні.
— А що басейн і тренажерна зала? Там є сигналізація?
— Тільки ключі. Всім мешканцям будинку разом з ключами від квартири видають комплект ключів від зали й басейну. І ще ключ від дверей у підземний паркінг. Там на вході стоїть сигналізація.
— Вона була увімкнена?
— Не знаю, мене там не було, коли її перевіряли. Мабуть, що так. Майстер того ранку все перевірив.
— Того вечора всі двері були замкнені?
Вілсон замислився.
— Не всі. Двері у басейн були відчинені.
— Ти не пригадаєш, басейном у той день хтось користувався?
— Не пригадаю, щоб хтось туди ходив.
— То скільки ж часу двері були відчинені?
— Не знаю. Напередодні чергував Колін, він мав перевірити.