— А, без проблем,— відповів Вілсон по паузі, кинувши погляд Страйкові на ноги.— Тільки набери. Але треба, щоб Бестиґі не було вдома, сам розумієш. Він людина скандальна, а я не хочу втратити роботу.
8
Усвідомлення того, що в понеділок він знову буде в офісі не сам, надало Страйковій самотності у вихідні певної пікантності — вона уже не дратувала, а здавалася приємною. Можна було не ховати розкладачки, не зачиняти дверей між приймальнею і кабінетом; можна було справляти потреби, не думаючи про пристойність. Згидившись штучним цитрусовим запахом освіжувача, Страйк спромігся відчинити вікно у намертво зафарбованій рамі у себе над столом, і свіжий прохолодний вітерець обдмухував затхлі кутки обох тісних кімнат. Не бажаючи слухати альбоми й треки, що могли повернути його до радощів і мук стосунків з Шарлоттою, Страйк увімкнув на повну гучність Тома Вейтса, вклавши диск у маленький плеєр, якого уже не сподівався побачити, але той виявився на дні однієї з коробок, принесених від Шарлотти. Страйк поставив переносний телевізор з лапатою кімнатною антеною; склав ношений одяг у чорний мішок для сміття і відніс у пральню за півмилі від офісу; повернувшись, розвісив сорочки й білизну на мотузці, яку натягнув під стіною у кабінеті, а о третій сів дивитися матч «Арсенал» — «Сперс».
Виконуючи всі ці буденні дії, він відчував присутність привида, який не полишав його протягом перебування у лікарні. Привид чатував у кутках обшарпаного офісу; його шепіт вчувався Страйкові щоразу, коли той не був зосереджений на конкретному завданні. Привид закликав його виміряти глибину власного падіння; усвідомити свій вік, своє каліцтво, розбите особисте життя, статус безхатька. Тридцять п’ять років, шепотів привид, а тобі нема чого пред’явити, крім кількох картонних коробок і величезного боргу. Привид спрямовував його погляд на бляшанки пива у супермаркеті, куди Страйк заходив по свою локшину швидкого приготування; насміхався, коли той прасував сорочки на підлозі. До вечора привид кпинами змусив його відмовитися від правила не курити в офісі, яке Страйк запровадив, ніби досі був у армії, ніби цей дрібний акт самодисципліни міг надати форми й упорядкованості аморфному, катастрофічному сьогоденню. Страйк закурив за столом, складаючи недопалки у дешеву попільничку, яку колись давно «позичив» у барі в Німеччині.
Але робота є, нагадував він собі, оплачувана робота. «Арсенал» побив «Сперс», Страйка це потішило; він вимкнув телевізор і на зло привидові сів за стіл працювати.
Маючи тепер свободу збирати й зберігати дані у будь-який зручний спосіб, Страйк тримався за протоколи «Закону про кримінальне провадження і розслідування». Той факт, що полював він, на його переконання, на витвір хворої уяви Джона Бристоу, ніяк не позначився на ретельності й точності, з якими Страйк розбирав нотатки, зроблені під час розмов з Бристоу, Вілсоном і Коловас-Джонсом.
О шостій, коли він сидів, занурений у роботу, зателефонувала Люсі. Хоча сестра була на два роки молодша за Страйка, вона ніби почувалася старшою. Пригнічена ще замолоду іпотекою, чоловіком-флегматиком, трійцею дітей і обтяжливою роботою, Люсі прагнула відповідальності — так ніби їй ще замало якорів у житті. Страйк завжди підозрював, що Люсі хотіла довести собі й світові повну свою несхожість з їхньою перелітною матінкою, яка тягала дітей по всій країні від школи до школи, від будинку до сквоту, переслідуючи нове захоплення чи нового чоловіка. Люсі була єдиною з вісьмох братів і сестер, з ким Страйк зростав разом; він любив її більше за всіх у своєму житті, й усе одно спілкування у них виходило незадовільне, просякнуте знайомими тривогами й суперечками. Люсі не могла приховати той факт, що брат її бентежить і розчаровує. Ось чому Страйк радше розповів би правду про своє нинішнє становище комусь із приятелів, ніж їй.
— Так, справи йдуть шикарно,— сказав він їй, курячи перед відчиненим вікном і поглядаючи на людей унизу, які ходили від крамниці до крамниці.— Останнім часом роботи удвічі більше.
— Де це ти? Чую машини.
— В офісі. Треба розібрати купу паперів.
— У суботу? А що з цього приводу думає Шарлотта?
— А її немає; поїхала до матері.
— Як ви з нею ладнаєте?
— Пречудово,— збрехав Страйк.
— Точно?
— Аякже. А що там Грег?
Коротко розповівши про чоловікову роботу, сестра знову перейшла в атаку.
— А той Ґіллеспай і далі вимагає заплатити?
— Ні.
— Бо ти знаєш, Ломако...— (Згадка дитячого прізвиська не обіцяла нічого доброго; сестра явно намагалася його розм’якшити).— Я тут трохи покопалася, ти можеш подати заяву у Британський легіон і...