— Я отримав ваше вчорашнє повідомлення, але мамі дуже погано, а медсестру на сьогодні ми запросити не змогли. Приїде Елісон — посидить з нами. Я можу зустрітися з вами завтра в обід, маєте час? Є якісь новини у справі? — з надією додав він.
— Трохи є,— обережно відповів Страйк.— Слухайте, а де ноутбук вашої сестри?
— Тут, у маминій квартирі. А що?
— Можна мені буде у нього зазирнути?
— Добре,— відповів Бристоу.— Принесу його завтра, гаразд?
Страйк погодився. Коли Бристоу дав йому назву й адресу улюбленого закладу поруч зі своїм офісом і повісив слухавку, Страйк потягнувся по цигарки і якийсь час лежав, курячи і роздивляючись візерунок, який намалювало на стелі сонячне проміння, пробиваючись у щілини жалюзі. Він насолоджувався тишею і самотою, відсутністю дитячого галасу й розпитувань Люсі, яка намагалася перекричати дикий вереск молодшого сина. Відчуваючи майже любов до свого мирного офісу, він загасив цигарку, підвівся і приготувався звично йти у душ до Студентської спілки.
Пізно ввечері й не з першої спроби він додзвонився до Дерика Вілсона.
— Цього тижня не можна,— сказав Вілсон.— Містер Бестиґі зараз багато буває вдома. Мені треба думати про те, як зберегти роботу, сам розумієш. Я подзвоню, коли буде слушна мить, гаразд?
Страйк почув далекий дзвінок у двері.
— А ти зараз на роботі? — гукнув він, поки Вілсон не повісив слухавку.
Чути було, як охоронець говорить до когось:
— (Просто отут розпишися, друже...) Га? — гучніше мовив він уже до Страйка.
— Якщо ти на місці, можеш глянути у журналі ім’я подруги, яка іноді заходила до Лули?
— Якої подруги? — спитав Вілсон.— (Ага, до зустрічі).
— Дівчина, про яку говорив Кіран, подруга з лікарні. Рошель. Я хочу дізнатися її прізвище.
— А, ця, так,— згадав Вілсон.— Так, гляну і подзвоню то...
— А можеш глянути зараз?
— Ну добре,— зітхнув у слухавку Вілсон.— Зажди.
Невиразні звуки — порухи, клацання, дряпання, потім шурхіт сторінок. Чекаючи, Страйк роздивлявся різноманітні предмети одягу від Ґі Соме, розсипані по екрану перед ним.
— О, ось вона,— сказав нарешті голос Вілсона йому у вухо.— Її звати Рошель... не розберу... Оніфаде, чи що?
— Можеш продиктувати по літерах?
Вілсон продиктував, Страйк записав.
— Дерику, а коли вона востаннє заходила?
— Аж на початку листопада,— відповів Вілсон.— (Так, добривечір). Мені треба йти.
Він поклав слухавку, поки Страйк йому дякував, і детектив повернувся до бляшанки пива і споглядання витворів сучасної моди в інтерпретації Ґі Соме, а надто куртки на змійці, з каптуром і стилізованими літерами «GS» на лівому рукаві. Цей логотип красувався майже на всіх предметах у розділі готового одягу для чоловіків, виставлених на сайті дизайнера. Страйк не дуже розумів, що означає «готовий»: пошитий одяг і є готовий, але, можливо, тут це слово означало «дешевший».
Інший підрозділ сайту, який називався просто «Ґі Соме», містив речі, які коштували тисячі фунтів. Попри всі намагання Робін, творець цих бордових костюмів, вузьких в’язаних краваток, міні-суконь, оздоблених уламками розбитих дзеркал, і шкіряних капелюхів, лишався глухий до всіх прохань згодитися на розмову про смерть його улюбленої моделі.
4
Думаєш я тобі нічо не зроблю а я зроблю засранцю я по тебе прийду я тобі довіряв а ти отак зі мною. Я тобі прутня твого поганого відірву і в горлянку запхаю. Вдависся власним прутнем коли я з тобою закінчу тебе рідна мама не впізнає. Я тебе бля уб’ю Страйк ти лайно
— Хороший сьогодні день.
— Та ви тільки прочитайте це! Я вас прошу!
Був ранок понеділка, і Страйк тільки-но повернувся з залитої сонцем вулиці, куди виходив покурити і де потеревенив з дівчиною з сусідньої музичної крамниці. Волосся Робін знову було розпущене; вочевидь, співбесід вона сьогодні не мала. Цей висновок, а також сила сонячного світла після дощу підняли Страйкові настрій. Але Робін, яка стояла за своїм столом, тримаючи в руках рожевий конверт зі звичними кошенятами, вигляд мала стривожений.
— Що — він знову за своє?
Страйк узяв листа і прочитав його, широко всміхаючись.
— Не розумію, чому ви не звернетеся до поліції,— мовила Робін.— Він тут таке вам зібрався заподіяти...
— Просто покладіть до інших,— недбало сказав Страйк, відкинув листа і заходився переглядати решту пошти.
— Ну, це ще не все,— промовила Робін, яку подібне ставлення явно зачепило.— Щойно дзвонили з «Тимчасових рішень».