Продавчиня мала хмарку білого волосся — на вигляд мов цукрова вата — і яскраво підведені очі, а от брів не мала.
— Так, без проблем,— сказала вона.
Виявилося, втім, що вона збрехала: з вийманням пальто з вітрини проблем було багацько. Треба було зняти його з манекена, потім від’єднати електронну етикетку; минуло десять хвилин, а пальта ще не принесли, до того ж продавчині довелося покликати на поміч у вітрину двох колег.
Робін у цей час походжала крамницею, не говорячи до Страйка, і набирала сукні й пояси. Коли пальто нарешті витягнули з вітрини, всі три продавчині ніби відчули відповідальність за його майбутнє і пішли слідом за Робін до примірочних; одна з дівчат зголосилася понести одяг, який Робін зібрала у залі, дві інші несли пальто.
Примірочні являли собою металеві рами, обтягнуті цупким кремовим шовком — ніби намети. Ставши неподалік, щоб краще чути розмову всередині, Страйк зрозумів, що тільки починає відкривати всі розмаїті таланти своєї тимчасової секретарки.
Робін набрала у примірочну товарів на десять тисяч фунтів; половина з цієї суми припадала на пасткове пальто. За нормальних обставин у Робін не вистачило б духу на подібне, але сьогодні вранці їй ніби щось вступило у голову — якась зухвалість, завзяття; вона щось доводила собі, Метью, навіть Страйкові. Троє продавчинь метушилося навколо неї, розвішуючи сукні, розгладжуючи важкі поли пальта, і Робін зовсім не відчувала сорому за те, що не має грошей навіть на найдешевший з поясів, які висіли на лікті у рудої дівчини з татуюваннями на обох руках, і що жодна з дівчат не отримає комісійних, на які всі три, понад сумнів, сподівалися. Вона навіть дозволила продавчині з рожевим волоссям піти по золоту куртку, яка, за її словами, дуже личитиме Робін і чудово пасуватиме до зеленої сукні, котру та обрала.
Робін була вища за продавчинь, і коли вона зняла тренч і накинула паєткове пальто, вони почали ахати й охати.
— Слід показати братові,— сказала вона їм, спершу критично оглянувши своє віддзеркалення.— Розумієте, це не для мене, це для його дружини.
І вона рушила з примірочної у супроводі почту з трьох продавчинь. Багаті дівчата біля вішаків звернули на неї прищулені очі, а Робін зухвало спитала:
— Ну як тобі?
Страйк мусив визнати, що пальто, яке здалося йому таким бридким, на Робін вигляд мало кращий, ніж на манекені. Вона покрутилася перед ним, і паєтки виблискували, мов шкіра ящірки.
— Нічого,— озвався він по-чоловічому сторожко, і продавчині поблажливо заусміхалися.— Так, непогано. Скільки коштує?
— Як на твої статки — то небагато,— відповіла Робін, хитро глянувши на своїх помічниць.— Сандрі воно точно сподобається,— сказала вона Страйкові, й той, заскочений зненацька, усміхнувся.— І це ж її сороковий ювілей.
— Вона зможе надягнути його будь з чим,— радо запевнила Страйка дівчина з волоссям як цукрова вата.— Річ універсальна.
— Ну, приміряємо сукню від Каваллі,— радісно сказала Робін, повертаючись до кабінки.
— Мене Сандра з ним послала,— повідомила вона продавчиням, поки ті допомагали їй зняти пальто і розстібали сукню, на яку вона вказала.— Щоб він знову не наробив дурниць. На тридцятиріччя він їй купив кошмарні сережки; коштували як літак, а вона їх так жодного разу з сейфа і не дістала.
Робін не знала, звідки ті слова йдуть до неї; це було чисте натхнення. Скинувши светр і спідницю, вона почала влазити у сукню отруйно-зеленого кольору. Сандра ставала для неї дедалі реальнішою: трохи зіпсована, до певної міри знуджена, вона за келихом вина зізнавалася зовиці, що її брат (банкір, вирішила Робін, хоча на банкіра Страйк, на її думку, був геть не схожий) зовсім не має смаку.
— От вона мені й сказала: піди з ним до «Вашті» і змусь вивернути гаманця. Ой, як гарно.
Сукня була не проста гарна. Робін задивилася на власне відображення; вона в житті не носила нічого настільки чарівного. Зелена сукня була скроєна так магічно, що робила талію напрочуд тонкою, надавала фігурі м’яких вигинів, видовжувала білу шию. У цій блискучій зелені Робін здавалася богинею змій, і продавчині знову заахали й забурмотіли компліменти.
— Скільки коштує? — спитала Робін у рудої дівчини.
— Дві тисячі вісімсот дев’яносто дев’ять,— відповіла та.
— Смішні гроші для нього,— недбало прокоментувала Робін і вийшла з-за шторки до Страйка, який саме роздивлявся пару рукавичок на круглому столі.
— Ага,— тільки і вимовив він, коментуючи зелену сукню. Він на неї навіть не глянув.
— Мабуть, Сандрі цей колір буде не до лиця,— сказала Робін, раптом засоромившись; урешті-решт, Страйк не був їй ані братом, ані бойфрендом; ця вигадка зайшла задалеко, і не варто було походжати перед ним у тісній сукні. Вона відступила до примірочної.