— Я знаю. Чарлі був моїм давнім шкільним приятелем. Саме тому Джон найняв мене.
Лендрі поглянув на Страйка з подивом і антипатією.
— Ви вчилися у приватній школі Блейкіфілд?
— Недовго. Поки мама не вирішила, що не тягне оплату.
— Розумію. Я цього не знав. Хай там як, можливо, ви не в курсі всього... Джон завжди був — за висловом моєї сестри — дуже напружений. Коли загинув Чарлі, його батьки мусили запросити психолога. Я не стверджую, що є експертом з психічного здоров’я, але мені здається, що смерть Лули нарешті штовхнула його за край...
— Метафора не дуже вдала, але я розумію, про що ви,— кивнув Страйк і записав «Бристоу той-во».— В чому саме виражається це «за край»?
— Ну, багато хто скаже, що це повторне розслідування — ірраціональне й безглузде,— відповів Лендрі.
Страйк тримав ручку над записником напоготові. Якусь мить щелепи Лендрі рухалися так, ніби він щось жує; потім він із силою вимовив:
— Лула мала маніакально-депресивний психоз і стрибнула з вікна просто після сварки зі своїм хлопцем-наркоманом. Це не таємниця. Для нас усіх це був суцільний жах, а надто для її бідолашної матусі, але факти саме такі. Я мушу зробити висновок, що Джон переживає душевну кризу, і якщо ви не проти прямоти з мого боку...
— Можете говорити вільно.
— ...то ваше втручання тільки підтримує його нездорове небажання прийняти правду.
— Тобто що Лула вкоротила собі віку?
— Цього погляду тримається поліція, патологоанатом, коронер. Джон — з причин, мені не зрозумілих — намагається довести, що це було убивство. Чому він вирішив, що від цього комусь із нас стане легше, я вам пояснити нездатен.
— Ну,— відповів на це Страйк,— люди, в чиєму оточенні сталося самогубство, часто відчувають провину. Вони думають — хай і безпідставно,— що могли б допомогти. А висновок про вбивство зніме з родичів усіляку провину, так?
— Ніхто з нас не має причин відчувати провину,— відповів Лендрі з крицею в голосі.— Лула з підліткового віку отримувала найкращу медичну допомогу, мала всі матеріальні блага, якими тільки могла забезпечити її прийомна родина. «Балувана й зіпсута» — ось якими словами можна найвлучніше охарактеризувати мою прийомну небогу, містере Страйк. Її мати буквально готова була покласти життя за неї, але віддяки за те мала небагато.
— Ви гадали, що Лула невдячна, я правильно розумію?
— Та не треба, чорт забирай, того записувати. Чи ви робите нотатки для якоїсь брудної газетки?
Страйка зацікавило те, як Лендрі відкинув останні залишки чемності, з якою сів за стіл. Офіціантка принесла йому замовлення, але він їй не подякував — лише гнівно дивився на Страйка, поки вона не пішла. А тоді провадив:
— Ви влізли у справу, де можете лише нашкодити. Скажу прямо, я був приголомшений, коли дізнався про Джонові наміри. Приголомшений.
— А він не висловлював сумнівів щодо версії про суїцид у розмовах з вами?
— Ну звісно ж, він був вражений, як і всі ми, але я точно не пригадую жодних натяків на вбивство.
— Містере Лендрі, ви близькі з племінником?
— А це тут до чого?
— Це могло б пояснити, чому він не поділився з вами своїми думками.
— Ми з Джоном маємо цілком дружні робочі стосунки.
— «Робочі стосунки»?
— Так, містере Страйк, ми разом працюємо. Чи ми ліземо в справи одне одного поза офісом? Ні. Але ми обоє доглядаємо мою сестру — леді Бристоу, Джонову матір, яка нині смертельно хвора. Поза роботою предметом наших розмов зазвичай є Івет.
— Джон справив на мене враження сина, вірного обов’язку.
— У нього нікого не лишилося, крім Івет, і той факт, що вона вмирає, не додає йому душевного здоров’я.
— Навряд чи у нього є тільки вона. Він же ще має Елісон, так?
— Не можу сказати, що це серйозні стосунки.
— Можливо, один з мотивів, якими Джон керувався, наймаючи мене,— це бажання дошукатися правди для матері перед смертю?
— Від правди Івет не стане легше. Нікому не буває приємно прийняти те, що вони просто пожинають посіяне.
Страйк промовчав. Як він і очікував, адвокат не зміг стримати бажання пояснити свою думку і за мить провадив:
— Івет завжди мала нездорову схильність до материнства. Вона обожнює немовлят,— Лендрі говорив так, ніби йшлося про щось огидне — про якесь збочення.— Вона належить до тих неадекватних жінок, які народили б двадцятеро дітей, якби знайшовся чоловік з достатньою чоловічою силою. Слава Богу, що Алек був безплідний... чи Джон про це не згадував?