— Він повідомив, що сер Алек Бристоу не був його біологічним батьком, якщо ви про це.
Якщо Лендрі й засмутився через те, що не першим повідомив цю інформацію, він швидко оговтався.
— Івет і Алек усиновили двох хлопчиків, але сестра гадки не мала, що з ними робити. Вона, скажу прямо, жахлива мати. Ніякого контролю, ніякої дисципліни; суцільне потурання і цілковита відмова бачити, що відбувається у неї під самісіньким носом. Я не кажу, що винне її виховання — хтозна, які там були генетичні нахили,— але Джон ріс лицемірним плаксієм і прилипалом, а Чарлі був просто малолітнім злочинцем, і в результаті...
Раптом Лендрі замовк; на його щоках проступили червоні плями.
— І в результаті разом з велосипедом упав у кар’єр? — спитав Страйк.
Він сказав це, щоб побачити реакцією Лендрі, і не був розчарований. Відчуття було таке, ніби звужується тунель, ніби зачиняються далекі двері: Лендрі замкнувся.
— Згрубша — так. І тоді Івет уже було пізно кричати, чіплятися за Алека і непритомніти на підлозі. Якби вона мала хоч йоту контролю, хлопчик не був би таким неслухняним зухвальцем. Я там був,— кам’яним тоном додав Лендрі.— Приїхав у гості на вихідні — на Великдень. Пішов прогулятися селом, а коли повернувся, хлопця якраз почали шукати. Я пішов просто до кар’єру, бо здогадався, розумієте. Туди йому було заборонено їздити — а отже, він поїхав туди.
— Це ви знайшли тіло, так?
— Я.
— Мабуть, це було жахливо.
— Так,— відповів Лендрі, ледь ворушачи губами,— було.
— І це ж по смерті Чарлі ваша сестра й сер Алек узяли Лулу, так?
— Що стало, мабуть, найбільшою дурницею, на яку коли-небудь приставав Алек Бристоу,— відповів Лендрі.— Івет уже показала себе кепською матір’ю; хіба вона почала б поводитися краще у горі? Звісно, вона завжди хотіла доньку — малу, яку можна одягати в рожеве, а Алек хотів її ощасливити. Він завжди давав Івет усе, чого вона хотіла. Він упадав за нею, відколи вона прийшла працювати до його машинописного бюро, а сам він був неотесаним істендером. Івет завжди мала схильність до грубих персонажів.
Страйк подумав, що справжнє джерело гніву Лендрі може лежати деінде.
— Ви не ладнаєте з сестрою, містере Лендрі? — спитав він.
— Ми пречудово ладнаємо; я просто не заплющую очей на справжню сутність Івет, містере Страйк, на те, наскільки вона сама винна у власному нещасті.
— Важко було отримати дозвіл на вдочеріння після того, як загинув Чарлі? — спитав Страйк.
— Скажу так: це було б страшенно важко, якби Алек не був мультимільйонером,— пирхнув Лендрі.— Знаю, що влада переймалася через психічне здоров’я Івет, та й вони тоді вже були немолоді. Дуже шкода, що їм не відмовили. Проте Алек був чоловік надзвичайно рішучий і мав дуже цікавих знайомих з тих часів, коли торгував на вулиці. Деталі мені не відомі, але я ладний закластися, що хтось комусь десь заплатив. Та навіть за таких умов білу дівчинку йому не дали. Алек привів у родину чергову дитину абсолютно невідомого походження і віддав на виховання істеричній, схильній до депресії жінки без граму здорового глузду. Не дивно, що результат вийшов катастрофічний. Лула виросла така сама неврівноважена, як Джон, і така сама норовлива, як Чарлі. Івет гадки не мала, що з нею робити.
Записуючи за Лендрі, Страйк подумав: а чи не ця віра у генетичні схильності стала почасти причиною одержимості Бристоу чорними родичами Лули? Понад сумнів, за ці роки Бристоу не раз чув дядькові судження, а діти засвоюють погляди своїх родичів на глибинному, нутряному рівні. Він, Страйк, ще до того, як ці слова були вимовлені, кістками відчував, що його мати відрізняється від інших матерів, що є у ній — коли вірити негласному шифру, яким користувалися дорослі навколо — щось, чого слід соромитися.
— Я так розумію, ви бачилися з Лулою того дня, коли вона загинула? — спитав Страйк. Лендрі мав такі світлі вії, що вони здавалися срібними.
— Перепрошую?
— Так...— Страйк демонстративно почав гортати записник і зупинився на порожній сторінці,— ...ви зустрілися у квартирі вашої сестри, так? Коли Лула зайшла провідати леді Бристоу?
— Хто вам сказав? Джон?
— Про це написано в поліційному звіті. Це правда?
— Так, правдива правда, але я не бачу зв’язку з предметом нашої розмови.
— Даруйте; ви, коли прийшли, сказали мені, що чекали, коли я звернуся до вас. Я вирішив, що ви не проти відповісти на питання.
Лендрі набув вигляду людини, яку щойно обікрали.
— Мені нема чого додати до того, що я вже повідомив поліції,— нарешті сказав він.