— Коловас-Джонс — це отой дивний кольоровий хлопець? — спитав він, згори вниз дивлячись на Страйка та Бристоу.— Який хотів, щоб Лула влаштувала його моделлю чи актором?
— Так, він актор,— підтвердив Страйк.
— Так. На день народження Івет, ще до її хвороби, у мене виникла проблема з машиною. Лула з тим чоловіком заїхала по мене, щоб відвезти на святкову вечерю. Більшу частину шляху цей Коловас-Джонс і так, і сяк умовляв Лулу, щоб вона домовилася з Фреді Бестиґі про прослуховування для нього. Дуже липучий парубок, з надзвичайно фамільярними манерами.
Звісно ж,— додав він,— що менше я знав про особисте життя своєї прийомної племінниці, то краще, як на мене.
Лендрі кинув на стіл двадцятифунтову купюру.
— Чекаю на тебе в офісі якнайшвидше, Джоне.
Він явно очікував на відповідь, але Бристоу не звернув уваги. Розширеними очима він дивися на фото у статті, яку Страйк читав, поки не прийшов Лендрі; світлина зображувала молодого чорношкірого солдата у формі Другого батальйону Королівського стрілецького полку.
— Що? Так. Я швидко повернуся,— неуважно відповів Бристоу дядькові, який холодно дивився на нього.— Вибачте,— додав Бристоу, звертаючись до Страйка, коли Лендрі вже пішов.— Просто у Вілсона — у Дерика Вілсона, ну, охоронця — племінник служить в Афганістані. На якусь мить мені... боронь Боже... але це не він. Інше прізвище. Ця війна — це якийсь жах, правда? Чи воно варте усіх тих смертей?
Страйк посунув протез так, щоб менше на нього тиснути,— прогулянка парком аж ніяк не полегшила болю у куксі,— і пробурмотів щось нейтральне.
— Давайте пройдемося,— запропонував Бристоу, коли вони доїли.— Хочу подихати свіжим повітрям.
Бристоу обрав шлях навпростець, через газони. Страйк сам так не пішов би — ходити по траві йому було важче, ніж по асфальту. Коли проминали меморіальний фонтан Діани, принцеси Вельської, де довгим жолобом з корнволльського граніту жебоніла, сюрчала і дзюрчала вода, Бристоу раптом оголосив — ніби Страйк його питав:
— Ніколи Тоні не любив мене. Йому більше подобався Чарлі. Люди казали, що Чарлі був схожий на Тоні в дитинстві.
— Не сказав би, що до вашого приходу він дуже приязно говорив про Чарлі. Щодо Лули він теж ніби невисокої думки.
— Він вам виклав свої погляди на спадковість?
— Трохи натякнув.
— Так, зазвичай він на цю тему не мовчить. Те, що дядько Тоні думав про нас із Лулою «яке коріння, таке й насіння», тільки поєднало нас. Лулі тяжче велося; мої біологічні батьки принаймні явно бути білі. А Тоні не з неупереджених. У нас торік була етажерка, пакистанка; одна з найкращих, що ми колись мали, але Тоні її прогнав.
— Чому ви пішли на нього працювати?
— Бо мені зробили добру пропозицію. Це родинна фірма; її заснував мій дід, хоча це не те щоб стимул там працювати. Ніхто не хоче, щоб його звинувачували у кумівстві. Але це одна з топових фірм у галузі сімейного права у Лондоні, й мама зраділа, що я пішов стопами її батька... Він мого батька теж лаяв?
— Та не дуже. Тільки натякнув, що сер Алек комусь підмазав, щоб отримати Лулу.
— Правда? — Бристоу ніби здивувався.— Не думаю, що це правда. Лулу забрала опіка. Упевнений, їй віддали в родину з дотриманням усіх процедур.
Запала хвилька мовчання, а тоді Бристоу дещо несміло додав:
— А ви не дуже схожі на батька.
Це вперше він виказав, що заходив на «Вікіпедію», обираючи приватного детектива.
— Не схожий,— погодився Страйк.— Я — викапаний дядько Тед.
— Я так розумію, ви з батьком не дуже... ну, ви ж не носите його прізвища?
Страйка не обурювала цікавість із боку чоловіка, чия сімейна історія була майже така сама дивна і трагічна, як його власна.
— І ніколи не носив,— відповів він.— Я — позашлюбний інцидент, який вартував Джонні дружини і кількох мільйонів фунтів аліментів. Ми не близькі.
— Я вами захоплююся,— зізнався Бристоу,— бо ви самі прокладаєте шлях у житті. Не покладаючись на батька...— А коли Страйк не відповів, додав трохи знервовано: — Сподіваюся, ви не проти, що я сказав Тенсі, хто ваш батько? Так... так простіше було домогтися розмови з нею. Вона в захваті від знаменитостей.
— Коли треба отримати свідчення, всі засоби добрі,— відповів Страйк.— Кажете, Лула не любила Тоні — але взяла його прізвище за професійний псевдонім?
— О ні, вона стала Лендрі, бо це мамине дівоче прізвище, Тоні тут ні до чого. Мама була в захваті. Здається, була якась інша модель на прізвища Бристоу. Лула любила виділятися.
Вони кружляли між велосипедистами, відпочивальниками, собачниками та скейтерами; Страйк намагався приховати дедалі сильнішу кульгавість.