Було світліше, ніж о восьмій годині два тижні тому; день ще не згас, коли Страйк сидів — удруге за два дні — у «Вонг-Кеї», високому китайському ресторані з білим фасадом, що дивився на центр гральних автоматів під назвою «Грай і вигравай». Знову приєднувати до кукси штучну ногу було дуже боляче, і ще гірше — пішки йти до Чаринг-Кросс-роуд, але Страйк не захотів брати сірі металеві милиці, які теж знайшлися у коробці й залишилися з часів, коли його щойно випустили зі шпиталю Селлі-Оук.
Однією рукою поїдаючи локшину по-сингапурському, Страйк вивчав ноутбук Лули Лендрі, який лежав на столі поруч з кухлем пива. Темно-рожеву кришку комп’ютера прикрашав візерунок — вишневий квіт. Страйкові не спадало на думку, що він — великий волохатий чоловік, похилений над гарненьким рожевим, виразно жіночим ноутбуком — транслює світу абсурдну картинку, але двоє офіціантів у чорних футболках шкірилися.
— Ну як, Федерико? — о пів на дев’яту спитав нездорово блідий, зі скуйовдженою чуприною парубок. Цей новоприбулий, який всівся навпроти Страйка, був у джинсах, психоделічній футболці, кедах і при шкіряній сумці, ремінець якої діагонально перетинав його груди.
— Бувало й гірше,— буркнув Страйк.— Як сам? Питимеш?
— Так, мені світле.
Страйк замовив пиво для гостя, якого звик називати Спанером (чому — вже й не пригадати). Спанер був першокласним знавцем комп’ютерів і заробляв набагато більше, ніж можна було подумати, дивлячись на його одяг.
— Я не голодний — з’їв після роботи бургер,— повідомив Спанер, зазираючи у меню.— Мабуть, супу вистачить. Суп вонтон, будь ласка,— звернувся він до офіціанта.— Феде, який у тебе цікавий ноут.
— Це не мій,— відповів Страйк.
— По роботі, так?
— Так.
Страйк розвернув комп’ютер до Спанера, який оглянув пристрій із сумішшю цікавості та зневаги, характерної для тих, хто бачить у технологіях не необхідне зло, а сенс життя.
— Мотлох,— весело виснував Спанер.— Феде, а ти де заховався? Люди вже не знають, що думати.
— Мило з їхнього боку,— озвався Страйк, набивши рота локшиною.— Але то вони дарма.
— Я позавчора був у Ніка з Ільзою, то вони тільки про тебе й балакали. Казали, ти заліг на дно. О, дяка-дяка,— зрадів він, коли принесли суп.— Авжеж, вони тобі дзвонили додому і щоразу потрапляли на автовідповідач. Ільза вважає, що ти з жінкою погиркався.
Страйкові спало на думку, що найкращий спосіб повідомити друзів про свої розірвані заручини — це через посередництво незацікавленого Спанера. Менший брат одного з найдавніших Страйкових друзів, Спанер був не дуже в курсі і, правду кажучи, не надто бажав бути в курсі довгої й болісної історії стосунків Страйка і Шарлотти. Воліючи уникнути зайвого співчуття і некрологів і не збираючись приховувати своє розставання з Шарлоттою від друзів вічно, Страйк погодився, що Ільза правильно визначила його проблему і що його друзям не варто дзвонити Шарлотті на квартиру.
— Капець,— прокоментував Спанер, а потім з характерною байдужістю до людського болю й цікавістю до технологічних складнощів поклав палець-лопатку на ноутбук.— То що з ним треба зробити?
— Поліція в ньому вже порпалася,— сказав Страйк, стишуючи голос, хоча вони зі Спанером тут єдині розмовляли не на кантонському діалекті китайської,— але мені треба перевірити.
— У поліції класні спеціалісти. Не думаю, що знайду тут щось, чого не знайшли вони.
— Можливо, вони шукали не те, що треба було,— відповів Страйк,— а навіть коли знайшли, не зрозуміли, що воно значить. Вони більше цікавилися її останніми листами, а я їх уже бачив.
— І що я тоді шукаю?
— Все, що стосується восьмого січня чи напередодні. Що вона шукала в інтернеті й усе таке. У мене немає пароля, і я не дуже хочу просити його у поліції, якщо не припече.
— Не проблема,— відповів Спанер. Він не занотовував ці інструкції, а наклацував їх у мобільному; Спанер був на десять років молодший за Страйка і рідко брався за ручку з власної волі.— А чий ноут?
Коли Страйк відповів, Спанер озвався:
— Моделі тієї? Ого.
Проте інтерес Спанера до людей, живих чи мертвих, був вторинним порівняно з любов’ю до рідкісних коміксів, нових технологій і гуртів, про які Страйк навіть не чув. З’ївши кілька ложок супу, Спанер порушив мовчання і спитав, як Страйк збирається заплатити йому за роботу.