– Обіцяють нас відправити в столицю для підтримання порядку, бо там, як дивишся по телевізору, коїться щось досі незнайоме: з усієї країни їдуть туди на майдан і мітингують. Навіть уночі ніхто не спить. Виступи студентських активістів змінюються концертами співаків. Якщо чесно, то я їх не розумію. Революція має бути жертовна, а не супроводжуватися танцями, співами. Нема в них розумного керівника, щоб його слухали, що мають робити. Поїду з хлопцями, то, може, налагодимо якийсь лад, – каже Аркадій. – В іншому разі це до добра не приведе. Буде з часом кривава бійня, і треба не допустити анархії.
– А як же я? – питає Галя.
– Ти якийсь час будеш сама, тільки дивись мені, заведеш коханця, то скараю обох. Я чоловік строгий. Та й бережи себе, тобі не можна ні хвилюватися, ні тяжкої роботи виконувати. Скажи нехай тобі запропонують на харчоблоку більш легку роботу. Вони підуть тобі назустріч. Їм такі молоді працівники, як ти, потрібні.
– Буду чекати, а ти давайся чути, бо мені одній скучно буде без тебе, – сказала і тут же згадала Романа, що тепер буде частіше з ним зустрічатися.
На третій день він поїхав до Києва зі своїм взводом. З кожним днем у країні ставало неспокійно. У такі осінні вечори, коли надворі падав дощ на Галю нападала хандра. Тоді вона дзвонила до своєї подруги, аби та прийшла до неї і розвіяла нудьгу.
Подруга не забарилась, любила поговорити, щось розказати і почути якусь жіночу плітку. Розмова відразу зайшла про любовників.
– Знаєш, я давно переконалась, що справжніх мужиків нині мало. Усі якісь такі нікчемні, а діставши статеве задоволення, беруться до чарки вина або ще до чогось міцнішого, а мені, як ти сама знаєш, хочеться чогось більшого.
– Не перечу, мабуть, все з цього і починається: спочатку невдоволення, а потім роздратування і врешті нудьга мучить.
– Та кажи прямо, нас ніхто не чує: не дістаєш повного задоволення в сексі і тим страждаєш. Я все це давно пройшла і тепер звикла до такого життя. Чоловік кожні три місяці приїжджає із заробітків, побуде два-три тижні дома і знову їде за кордон, а ти, жінко, що хоч роби. Та я не скучаю, маю тут одного безробітного альфонса і кличу його до себе, коли дуже хочеться мати біля себе хлопа.
– Добре, що не маєте ще дітей, – сказала Галя – а то мусили б від них ховатися.
– Надіюсь, що в нас будуть діти, але поки їх нема, то мушу використати той час на зустрічі з коханцем. Замикаємось на всякий випадок із ним у кімнаті на якусь годину і нам цього досить. Одна біда, що він ніде не працює, і я мушу ще його годувати, але поки що справляється зі своїми обов’язками і мені добре з ним, а там буде видно.
– А як чоловік дізнається?
– Не дізнається, ніхто біля нас не стоїть зі свічкою, а як і дізнається, то вони товариші з молодих літ – порозуміються. І тобі раджу: поїхав чоловік, хапайся за того першого коханця, про якого ти мені розказувала і не будеш нудитися. Звичайно ти в положенні і зловживати надмірно з чужим хлопом не варто, бо це може зашкодити.
– Признаюсь чесно, мені про любов нагадує щоразу моє тіло. Воно не хоче спокою навіть під час вагітності і коли не дістану задоволення, то сама не знаю, що зі мною робиться, сама себе не розумію.
Кажуть, що в майбутньому дітей будуть виношувати в своєму лоні спеціально найняті жінки з незаможних сімей. І це буде основна їхня робота, а всі інші більш заможні жінки займатимуться тільки коханням.
– Ну це нині наші тільки з тобою здогадки, Я, наприклад, не хотіла б, щоб якась чужа сурогатна мати виносила в своєму череві мені дитину. Така дитина була б мені чужою.
– Може, маєш рацію, сурогатна мати, яка виношує чужу дитину може її і не віддати батькам, а залишити собі. Про такі випадки я вже десь чула чи читала, – погодилась Галя. – Нам з тобою це не загрожує, бо можемо самі виношувати дітей.
Далі почали подруги розмірковувати про чоловіків, які з них заслуговують на увагу. Добре, коли чоловік здоровий, сильний і не скупиться на подарунки. Отут Галя згадала, що її закоханець такий як треба, але ніколи не пропонує подарунків, хіба що влітку кілька разів подарував букети синіх блаватів, які сам нарвав у полі.