***
Кінчався лютий, пахло весною. Усі дивувалися, що так швидко проминула зима. Знову заговорили знавці про глобальне потепління планети. Лише закоханим це не перешкода. І знову ця таємна зустріч з Романом. Приїхав своїм автомобілем і зупинився неподалік її квартири.
– Виходь, я чекаю, – почула по мобільному.
– Уже йду, а ти роздивляйся чи нема когось із знайомих, бо я вже тремчу.
Прийшла в назначене місце і швиденько шмигнула всередину автомобіля. У спокусливих очах Роман побачив якусь тривогу.
– Що сталось? – питає і так пильно дивиться їй в очі, аж рота розкрив, побачивши, що якась незрозуміла усмішка скривила їй губи. Він запримітив зміну в її поведінці, навіть у розмові чулись не ті слова, що так любив чути, коли вони говорили про кохання і, здавалось, що перебувають обоє в дивному хмільному екстазі, в якому так хочеться бути довго-довго, ніби в сховищах мрій, але щось їм заважає, стоїть на заваді їхнього щастя.
– Ой, не питай, не шматуй мені душу, я вся в якомусь дивному стані й не знаю чи ти зможеш мені чимось допомогти.
– Кохати тебе я завжди готовий, – сказав Роман, і вони поїхали в передмістя, неподалік, де жила її тітка зі своїм чоловіком.
– Я вся в якомусь дивному очікуванні, – мовила Галина. – Мені скоро народжувати і він може щось запідозрити, а тоді що? За мою брехню може мене скарати.
– Головне не подавай вигляду, що ти чимось перед ним провинилась. Будь сама собою. Адже наш спільний син – дарунок долі, а долю треба шанувати, що дала нам такі приємні відносини, які пройшли недаремно.
– Кажеш пройшли? Виходить, після народження ми не станемо зустрічатися і це буде так скоро. Напевне це і є наша остання зустріч.
– Ти неправильно мене зрозуміла. Я буду з тобою стільки, скільки ти захочеш, – сказав і почав її ніжити в обіймах, а відтак, для зручності, обоє сіли на заднє сидіння.
У його блакитно-сірих очах Галина запримітила, що і він теж хвилюється, але словами її заспокоює. Одначе, схильна до романтики, Галині було приємно сьогодні бути з коханцем не в ліжку з усіма вигодами, а в такому малолюдному місці, де може чигати небезпека.
Незважаючи на неї, вона приходить до нього без примусу за краденим коханням , і отримує повне задоволення. Принаймні, це відчуває Роман, скінчивши любовну гру.
Галина відчувала, що їхня наступна зустріч може відбутися нескоро. І намагалася, щоб це незвичне, можна сказати, фантастичне кохання, було, наче бенкет пристрастей, що спопеляє закохану душу дотла. Вона навіть не усвідомлювала дотепер, що можна бути рабинею краденого кохання. Кудись далеко позаду залишився сором. Про таку любов з Романом їй не довелось навіть читати в романах. Хоча з десь прочитаного запам’ятала, що пристрасть існує з сивої давнини, Про це можна довідатись з матеріалів про археологічні розкопки і знаходження там могильників, з яких вчені зробили висновки, що смерть інколи наставала у закоханих у момент шалених пристрастей.
– Тримай мене в курсі всіх перипетій і при першій потребі дай мені знати, я завжди буду старатись допомогти, – сказав Роман, і вони поїхали з цього місця, де їм так було добре.
… Невдовзі прийшов чоловік, і Галина проявила до нього незвичну ніжність. Грала роль закоханої дружини, що тільки дбає про свого чоловіка і хоче, аби йому було добре з нею.
– Кажуть нашу військову частину будуть перебазовувати в інше місце.
– Далеко звідси? – спитала Галина.
– Ніхто не знає, то військова таємниця.
– А як же я, мені скоро народжувати.
– Хіба? Я знаю, що жінка виношує дитину дев’ять місяців, а то ще так далеко.
– Всякі випадки бувають, інколи народжує завчасу.
– Будемо надіятись, що ти народиш мені сина вчасно. Ладно, ходімо вечеряти – і спати, бо завтра в мене серйозні навчання з новачками.