– Я знав, що знайти нині незайману дівчину – це те саме, що знайти в темну ніч квітку з Червоної книги, але ж могла признатися, що вагітна і мала би спокій. Тобі трудно брехати, бо твоє обличчя зраджує тебе і відразу стає ясно, коли ти кажеш неправду.
– Зрозумій мене правильно, дівчина віддається хлопцеві не тому, що так його кохає, а через те, що хочеться бути такою, як усі інші ровесниці, що розповідають про свої сексуальні пригоди. Так сталося зі мною.
– Але ж не вагітніти, – каже Аркадій, нахмурившись.
Якийсь час обоє сиділи мовчки. Між ними було почуття любові і ненависті.
– Я невинна, – першою заговорила Галина.
– А хто?
– Напевне ніхто, так склалися обставини.
Аркадій у душі відчував такий удар, якого не мав ще ніколи в житті.
– Чому ти так зробила? Заради чого?
– Заради кохання. Я не хотіла, щоб ти завчасу хвилювався і не змаліли твої до мене почуття.
– Ти так кажеш, ніби раптом змінилася і не могла діяти інакше. За брехню ти заслуговуєш покари і кари тяжкої з муками.
Галині показалось, що він знову впаде у страшний гнів і мовила:
– Відпусти мене і ми залишимось про своїх інтересах, будемо друзями, адже ми нічим себе не заплямували перед людьми.
Аркадій не знав, що має казати, бо добре знав що розлучення нині для нього не на часі, бо така неприємність може привести навіть до хвороби, особливо неврозу, а йому в теперішній час потрібен спокій. Віднині Галина зрозуміла, що може розраховувати не на його любов, а лише на прихильність до неї. З кожним днем ставало ясно, що так воно невдовзі і станеться.
Мати цього разу була аж два місяці дома. Це у неї перший такий випадок, що так довго не їхала закордон. Кожного разу дзвонила туди до свого співмешканця Махмуда і вигадувала різні причини, аби ще затриматися біля дочки трохи довше.
Галина показала матері зблизька батька її сина. Правда, розмов між ними не відбулося, бо не було зручного місця для такої розмови.
– Нічого собі чоловік, спортивної форми, видно стежить за собою, – звернула увагу мати, коли він сів у своє авто і поїхав кудись од них.
– Я іншому не віддалась би так легко, – призналась дочка. – Він справжній мужчина, яких нині не так багато.
– Розлучитись із своєю жінкою не захотів, щоб мати таку молоду й красиву як ти? – спитала мати.
– При перших наших зустрічах він сказав, щоб я не надіялась на його розлучення, бо на перешкоді є дві дочки, які потребують батьківської поради і виховання.
– А твій виводок такої уваги в нього не викликав?
– Саме він порадив мені виходити заміж за військового, якого можна обвести крізь пальця.
– І ти на такий крок погодилася?
– А що мала робити, жити без засобів існування і підтримки?
– І Аркадій нічого не запідозрив?
– Звичайно, що має вагому підозру, але останнім часом мовчить. Казав лише, що при першій нагоді зробить аналіз ДНК на предмет батьківства. А тепер йому не до цього, бо з дня на день чекає, що можуть послати його в зону АТО. Буду надіятися на щасливий кінець.
– Дасть Бог, може, так і станеться, – сказала мати, щоб розвіяти доччині невтішні думки. – А з тим спортсменом не волочись, бо то може погано закінчитися.
– Буду обережною, щоб не уклепатися в якусь халепу.
Отак поговорили від душі і мати наступного дня поїхала в Італію до свого чоловіка, щоб там із ним заробляти гроші.
***
Цього надвечір’я Аркадій прийшов додому захмелілий. Почав буянити в кімнаті, щось шукав.
– Скажи, що шукаєш, може я знаю, де лежить? – питає Галина.
– Справді чи жартуєш?
– В чому річ, що ти такий сердитий сьогодні, що на тебе напало?
– Нічого на мене не напало, а от тобі дивуюся, як можна так сміло брехати і кому? З ким хочеш жити, ростити сина, хоча й не мого. Треба совість мати, а в тебе її нема, або лише малувато залишилося.