– А як же мені бути з сином? До кого звернутись за матеріальною допомогою?
– Не можу нічим допомогти. Згідно наказу Головнокомандуючого допомогу дістають вдови загиблих, а поранені службовці отримують щомісячно гроші.
– А пропалі безвісти, що мають на утриманні дітей, непрацюючих дружин, як їм бути? – питає Галина.
– Пропалі безвісти бувають різні: одних, і що найстрашніше, захоплюють терористи і вбивають, щоб не мати з ними мороки, бо то як правило поранені, інші – це ті, що добровільно перейшли на сторону терористів або втекли до іншої країни. З часом усе виясниться, треба чекати. Звертайтесь по допомогу до волонтерів.
– Ото маєш поміч, – каже дід. Вбили терористи внука, а наші кажуть, що пропав і не треба нічим помагати. Прикро навіть подумати, як так можна.. .ох!
Вийшли на вулицю. Повно автомобілів, годі перейти дорогу. Люди ходять усміхнені, наче в країні не йде війна, а десь далеко проходить якийсь фестиваль чи футбольний матч.
– Підете до мене ночувати? – питає Галина.
– Ні, поїду до себе. Щось дізнаєшся, то дзвони, – каже дід. – Виклич мені таксі, щоб я дістався до автостанції.
– Вам, мабуть, тяжко самому жити, то оформляйтесь в будинок-інтернат для одиноких людей.
– Не маю в цьому потреби. Квартиру я записав господині, яка за мною доглядає, але вже сама нездужає, то мусимо просити її внуків, аби до нас частіше заглядали, а то помремо і ніхто не знатиме.
Вона тут же викликала авто і допомогла йому сісти в нього. Поїхав дід Дмитро, а Галина почала рюмсати, прикриваючи долонями очі. Пішла не до своєї квартири, а до тітки, щоб забрати Андрійка і розказати, що чоловік пропав безвісти. Про це вона дізналася у військовому комісаріаті.
Андрійко так привик бути з тіткою, що не хотів йти додому.
– Ти приводь його до нас щоразу, ми такі раді, що в квартирі чути дитячий голос. З ним ми гуляємо надворі. Він такий цікавий, усе хоче знати, лише трудно йому деякі слова вимовляти, а так він уже все розуміє. Нам так радісно стало, коли він з нами, я все одно на роботу не ходжу, то можу бути з ним щодня.
– Трохи підросте, то віддам його в дитячий садок, а сама піду десь працювати, не буду ж я сидіти дома і чекати поки мама вишле трохи грошей. Та й їй не так легко їх роздобути, бо хоч і працює, доглядає якогось багатого чоловіка, але всі гроші віддає чоловікові Махмудові, який витрачає багато зароблених грошей на утримання своїх старих батьків.
– Так, так, нині нелегко заробити якийсь гріш, та й криза всім вдалася взнаки, як у нас, так і за кордоном. А ще кажуть Європа, до якої нам треба йти.
– Так, то правду кажуть: добре там, де нас нема. Ходімо, Андрійку, бо скоро вечір, а тебе сьогодні треба купати.
– Я чистий, мив руки в баби під краном.
– Кожна дитина має митися щодня, – сказала Галина, бо стає нечепурою.
– А що таке нечепура? – питає Андрійко.
– Нечепура, то такий хлопець, що боїться води і стає замазурою, з якого діти сміються.
– А я не боюся води.
– Ти в мене найкращий, трохи підростеш і ми поїдемо на річку купатися.
Вийшли на вулицю, а Андрійко ще кілька разів оглядався і махав ручкою до тітки, яку кликав бабою.
***
Наступного ранку дід Дмитро збудився ще до сходу сонця, відчувши біль за грудниною, а біля серця здалося, що його хтось обливає окропом. Хотів кричати на допомогу доглядачку, але не міг вимовити й слово. Годі було навіть відкрити рот, а в голові так шуміло, наче за дверима хтось навмисне гудів, щоб розбудити літніх людей.