– Тобі за таку милу компанію треба платити, а не мені.
– Тоді поїдемо. Ти сам чи маєш ще когось?
– Нас двоє, але скажу напарнику, щоб їхав із кимось іншим, бо виникла неординарна ситуація.
Усю дорогу Галина думала, як їй бути: запросити до себе на квартиру чи просто подякувати і, можливо, він запропонує черговий раз десь зустрітись.
Їхали майже пустими вулицями. Зустріли на своєму шляху лише кількох нічних прохожих і декілька автомобілів. Колеса автомобіля журно котяться дорогою, наче витанцьовують дивну мелодію. І чого б це так? Вона чомусь прислуховується не до мови співбесідника, а до гулу автомобіля.
Приїхавши до її квартири, вона запросила його до себе, щоб вгостити чаєм. Було вже далеко по опівночі.
– Я й сам хотів напроситися, та якось не випадало при першій зустрічі, – сказав і подумав: «Яка вона гарна, треба щось подарувати на пам'ять про першу нашу зустріч».
Зайшли у порожню квартиру. У ній так чисто, свіжо, приємно. Сергій сів без запрошення, наче вже бував тут не раз. Галина аж здивувалася, що він так легко і вільно веде себе в чужій квартирі, наче вдома.
– Варто би помитися після такої, хоч і недалекої дороги.
– Звичайно, – каже Галина. – Гігієна тіла, то основне для людини. Дехто про це забуває.
– Я звик до чистоти, а в тобі я зустрів особливу жінку, яка навіть не вживає косметики, бо сама уособлює щось природне, яке не потребує прикрас чи хоче щось приховати.
Надворі світив місяць і в хаті не було потреби світити.
– Давай загасимо світло, пізній бо час, – сказав і швидко помився у ванній кімнаті, а відтак пішла туди і Галина.
– О тепер нам нехай світить місяць і підглядає до нас через вікно й завидує нам, – сказав Сергій і пригорнув її до себе, почав цілувати.
– Ой, а я забула про чай, – спохватилась Галина і хотіла встати, але він міцно тримав її в своїх обіймах. У кімнаті, при світлі місяця Галина була така зваблива, яка хотіла, ніби щось затаїти і одночасно показати свої принади.
– Якби я був поетом, то присвятив би тобі вірша, та такого, щоб можна було покласти на музику, а так мусиш слухати мої прозаїчні слова, але ходімо до ліжка, там нам буде легко одне одного слухати, – сказав і не чекаючи на згоду взяв її на руки і поніс у спальню.
Почали обоє швидко роздягатися, немовби запізнювалися до якоїсь пильної роботи.
– Ти така красива, ніжна, а тіло пахне яблуком неспілим, збурює кров і я не можу втриматись, щоб не кохати таку прекрасну жінку, якій довелося цілий рік носити чорний вуаль.
При згадці про чорний колір, їй стало на мить млосно і вона тяжко здихнула, а відтак притулилась до нього всім тілом, прикривши очі віями. А Сергій чомусь не поспішав, ніби розпалював у ній вогонь нового кохання, розбурхував приспану пристрасть і нарешті добився свого. Вони довго кохалися і здавалося, що аж місяць починає чомусь сердитися, то вигляне з-за хмарки, блимне світлом у вікно, то знов ховається за неї.
– А ти така в’юнка, немов білочка лісова. У тебе можна багато чогось навчитися.
– Чого?
– Мистецтву кохання. Де ти навчилась таких умінь кохати. Не думаю, щоб це можна навчитися з прочитаних книжок.
– Що я тобі на це відповім: кожна жінка чи дівчина кохається так, як вміє. Знай, що у кожної з них є певний запас умінь, але вони можуть розкритися лише з таким спокусливим партнером як ти.
– Справді, тобі зі мною добре?
– Чудово!
– Я кохатиму тебе так довго, скільки ти схочеш.
Справді їй було з ним добре кохатися і не вважає це гріховним ділом, бо не чинить перелюбства, адже всі вважають, що її чоловік загинув, а Сергій нежонатий і подає великі надії. А їй так не хочеться засидітися вдовою, а кохаючи, скрашує своє життя повне несподіванок. Вона в цю прекрасну ніч назвала його коханим, а він теж шептав її якісь чарівні закохані слова. Місто спить, а їм обом не спиться, бо кохання в тім – причина. Їхня перша ніч кохання принесла такі гарячі почуття, про які ще вчора могли лише мріяти. Задрімали аж вдосвіта.