«І чого їй треба, за наркотики розрахувалась, маю їх на цілий тиждень, то якої мари так рано приперлась? – подумала Галина, бо якраз хотіла відчути приємну насолоду від закоханого хлопця. Тим більше, що цього разу він виявився більш активним, аніж колись. – А може, мені так здалося, тому що знаю багато чоловіків і вже годі розпізнати щось особливе».
Пішла відчиняти двері і мало не жахнулась. Подруга мала згорьований вигляд.
– Що трапилось, що ти так раненько збудилась? – питає Галина.
– Ходімо досередини, а то ще хтось нас почує.
– Я не сама, у мене ночує приятель, – відразу призналась подрузі. Хоча і раніше нічого від неї не скривала.
– Ходімо до кухні і там все розкажу що й до чого.
– Відпочивай, я зараз прийду тільки дам сусідці приправу до борщу, а то до магазину далеко йти, а в мене всяких приправ вдосталь. – сказала Зенику і вернулась на кухню. А тим часом Зеник почав прислухатися до жіночого шепоту. І ось він почув таке, що ніколи йому й не снилось:
– Ось чого я прийшла до тебе: ні в якому разі не признавайся, що я тобі продавала наркотики, бо і сама підеш слідом за мною. Карають і тих, хто їх збуває, і тих, хто їх споживає. Хочеш собі клопоту нажити? Я думаю з тебе досить і того, що маєш. Поліцаї вже були в мене. Знайшли кілька пакетиків. Я казала їм, що сама деколи вживаю, коли на душі стає гірко, а вони на ніщо не звертали уваги, а склали акта і сказали, що це препарати для широкого збуту, а за це кримінал світить.
– Давай сюди ці порошки, які я тобі позавчора продала.
– Я їх заховаю так, що ніхто не знайде.
–Ти хоч усвідомлюєш, що сталося? З хвилини на хвилину можуть появитися тут поліцаї. Знайдуть кілька порошків – і криміналу не минути За зберігання наркотиків карають майже, як за вбивство людини.
– Я добре десь заховаю.
– Не будь наївною. Тепер не можна нічого приховати. Вони приходять із вченою собакою, яка знайде наркотик навіть під землею. Отож давай, бо я поспішаю ще декого попереджу, хоча хтось доніс на мене, і вони мають прямі докази моєї вини, але мушу рятуватися.
Галина відкрила кухонну шафу і дістала звідси п’ять порошків. Відразу один тут же проковтнула, запивши водою, а решта чотири віддала подрузі, яка ступила крок до виходу.
– Але ж я тобі за них заплатила, то як тепер? Мені гроші ой як потрібні, – черкнувши долонею по шиї.
– Зачекай, зараз не про гроші йде мова, а про те як спекатися біди. Не знаю ким заручитись, може, підкажеш когось, ти багатьох знаєш, – хапалася, наче за соломинку, та, що тоне в глибокій воді.
Пішла подруга, а Галині здавалося, що кров закипіла в жилах, особливо в щоках, вони паленіли. Тут же знесилилась, наче хтось поклав їй на плечі тягар, що пригинав її до землі. Згадала, що є такий номер телефону, подзвонивши по ньому і можна від психолога дістати пораду, як позбутися неприємностей, навіть тоді, коли людина хоче свідомо покинути цей світ.
– А я чув вашу розмову.
– І що скажеш на це?
– А скажу ось що: ти продажна жінка. Влаштувала в своїй квартирі міні бордель і заманюєш туди мужиків. Та це ще півбіди, але вживати в такому віці наркотики – злочин. Ти не звичайна жінка-вдова, а справжня повія. А я закохався в тебе по самісінькі вуха і мав надію, що матиму красиву жінку, а вийшло, що ти проститутка. Сьогодні грошей не отримаєш. Працювати треба, а не займатись курвевством.
– А мені так потрібні нині гроші, дай мені кількасот гривень у борг.
– Для таких, як ти у мене грошей нема. Можу лише сказати спасибі за ночівлю.
Отак цілу ніч кохалися,
Цілу ніч любилися.
Встали рано-вранці
І….посварилися…
Пішов Зеник, сердито сплюнув, наче в роті щось згіркло.
– Не плювати, а треба каменюку кинути у вікно. Чоловік десь гибіє в полоні у сепаратистів на Сході, а вона мужиків заманює кожної ночі. Люди все бачать і чомусь мовчать, – сказав якийсь прохожий, але Зеник не став з ним розмовляти і пішов собі геть, не оглядаючись.