Отак, без тренувань, швиденько поговорили і зайнялись тим, що й кожного разу.
Цього разу йшла до свого гуртожитку, в якому дозволили їй жити лише впродовж всього літа, а потім має залишити кімнату для тих, хто у вересні прийде вчитися. Йдучи дорогою її не покидала думка, що Романа цікавить не вона, як особистість, а її красиве молоде тіло й гармонія в статевих відносинах, що так обох задовольняло.
***
З недавнього часу Галина відчула, що в її душі коїться щось незвичне: почала тривожитися, позбулася сну, а вночі, коли покидав сон, всякі думки в голову лізли. «Чи не прояви це якоїсь хвороби?» – закралась думка і не давала спокою навіть на роботі. І тільки, зустрівшись з Романом, впадала в його обіймах у цілковите забуття.
О щасливі митті життя! Інколи їй хотілося кричати, аби всі навколишні почули Шекспірівське: «Зупинися мить, ти прекрасна!»
А подруги, що обзавелись кавалерами даремно дивувалися: красива, приємна, розумна дівчина, а заміж ніхто не бере. Не знали, що вона давно не дівчина і вийти заміж для неї не є проблемою. Лише треба добре подумати, як поєднати приємне з корисним.
Уже в перші дні роботи в їдальні до неї почали приглядатись молоді офіцери. І кожен намагався сказати їй якесь приємне слово чи комплімент. Їй було приємно чути хороші слова в свою адресу, але вона, згадавши пораду своєї старшої працівниці, лише злегка мружила очі, даруючи кожному приємну усмішку.
Третього дня після роботи її підстеріг молодий офіцер на виході з подвір’я й почав знайомитися.
– Маю трохи вільного часу, то, може, прогуляємось? – запропонував офіцер з трьома зірочками на погонах, назвавшись Аркадієм.
«Якраз попався з трьома зірочками», – згадала недавню розмову з Романом, глянувши на його погони.
– А мене Галею нарекли, – сказала тихим голосом, наче боялась, що хтось може підслухати.
– Ходімо, дай свою сумку, я понесу.
– Е ні! Військовим, як я гадаю, не можна носитись із авоськами і може влетіти від старшого по званню.
– Звання – поняття відносне. Сьогодні я старший лейтенант, а завтра капітана присвоять, а там і генералом стану.
– Ого! Такі мрії. Похвально, похвально, що маєш такі високі помисли і бажання.
– Це, як мовиться, у кожного навіть рядового солдата в голові крутиться така сама мрія, та не всім повезе, бо інакше в армії служили б самі генерали.
Отак, йдучи вулицею Аркадій раптом спитав:
– Чому досі не вийшла заміж, адже ти така красива, що тебе стримувало?
– Ніщо не стримувало, хіба що чекала повноліття. Недавно мені минуло вісімнадцять. А тепер хочу побути якийсь час без сімейних обов’язків і тільки.
– Не вірю, признайся, маєш когось чи просто вагаєшся кого вибрати?
– А якщо маю, тоді що?
– Тоді я вкраду тебе на зло усім заздрісникам, вчиню маленький подвиг і назву тебе своєю нареченою.
– А без крадіжки не можна?
– Можна, але мені хочеться чогось романтичного, незвичайного, хочу здивувати своїх колег, нехай знають на що я здатний.
– А чому саме мене вибрав для такого «подвигу?»
– Такі як ти мені не зустрічались і вже нікому я тебе не віддам.
– Ти так кажеш сміливо, наче я згідна на твою пропозицію.
– Надіюсь і вірю в любов з першого погляду, а ти?
– Не можу ні стверджувати, ні заперечувати, зі мною таке не траплялось. У книжках можна лише прочитати або в кінофільмах побачити.
– Одружимось і тоді я всім розкажу про нашу любов з першого погляду.
– Треба тільки про себе розповісти, бо я мушу спершу добре спізнати людину, а вже тоді…