Та якщо й будуть вони повертати всіх, то проблема від цього не зникне. Все одно всі будуть знати, що в нас щось робиться не так, як треба.
Що ж залишалося бідному Хрущову?
Залишалося зустріч зірвати. І збитий літак-шпигун припав якраз до речі.
16 травня 1960 року Микита Хрущов зажадав від президента США вибачень за ведення шпигунства проти Радянського Союзу.
Збитий літак-шпигун припав якраз до речі. 16 травня 1960 року, коли в Парижі відбулася зустріч лідерів чотирьох держав - Радянського Союзу, США, Великобританії і Франції, - Микита Хрущов зажадав від президента США вибачень за шпигунство проти СРСР. Вимога була нездійсненною: держава і лідер, який її представляє, не мають права ні в кого просити вибачення - так встановлено багато сотень років тому. Хрущов наполягав, і наступного дня, 17 травня, делегація СРСР не прийшла на зустріч у Єлисейський палац. У відповідь очільники західних держав заявили, що нарада була фактично зірваною через обструкціоністську політику СРСР.
Вимога було нездійсненною. Справа в тому, що держава і лідер, який цю державу представляє, не мають права ні в кого просити пробачення. Так встановлено багато сотень, якщо не тисяч, років тому. Якщо уряд однієї держави щось запропонував уряду іншої держави, а потім змінив свою точку зору, то і в цьому випадку ніхто ні в кого вибачень не просить. У цій ситуації відкликають посла. Оголошують: посол щось наплутав, ми такого не пропонували і пропонувати не могли, це він від свого імені щось утнув. Всі розуміють: посол передав тільки те, що йому наказали. Але все одно - винен він, і тільки він! І його знімають з посади. І надсилають нового. Так встановлено.
Якщо держава допустила якийсь промах, а на посла звалити це промах не вдається, то і в цьому випадку все одно ніхто ні в кого вибачень не просить.
А Хрущов наполягав: Ейзенгауер, проси вибачення!
У ході Другої світової війни радянська розвідка вела активну роботу проти США - свого головного союзника у війні проти Гітлера. Радянська розвідка вкрала таємниці атомної зброї. Шпигунська мережа була розкрита. Але американці вибачень не вимагали, розуміючи, що держава та її лідери не мають права такі вибачення приносити.
До речі, шпигунська мережа була розкрита не зусиллями ФБР та американської поліції. Просто радянський шифрувальник у Канаді, захопивши портфель цілком таємних документів, вийшов з радянського посольства і попрямував до першого ліпшого представника влади просити притулку.
У травні 1960 року, коли Хрущов вимагав вибачень, у США сидів у в'язниці радянський розвідник Рудольф Абель. Його зловили й посадили. За його діяльність Америка вибачень не вимагала. Але ж Абель забрався в сейфи. Американський же пілот у сейфи не забирався. Він їх не міг навіть бачити з висоти. Сейфи - вони не в полі стоять, а під дахами. Так що бачив він тільки дахи.
Хрущов наполягав. Президент США стояв на своєму. Не було у нього права вибачення приносити.
Раз так, ніякої зустрічі у верхах не буде, - грюкнув дверима Хрущов і відлетів до Москви.
Хрущов виступає на прес-конференції у Парижі 18 травня 1960 року, звинувачуючи США у зриві зустрічі: «Саме уряд США своїми агресивними діями проти Радянського Союзу напередодні наради у верхах і затятою відмовою нести відповідальність за ці дії торпедував дану нараду, яку з такою надією чекали народи всього світу».
А проблема Берліна залишилася.
Дійові особи
Генерал армії СЄРОВ ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1905-1990).Служив у артилерії. В ході Великої чистки 1937-38 років Сталін винищив спочатку майже все покоління чекістів часів Ягоди, потім - нове покоління чекістів часів Єжова. У 1939 році Сталін комплектував НКВС практично заново третім поколінням чекістів. Вакансій - тисячі. В НКВС набирали військових, партійних працівників, випускників навчальних закладів. У цьому потоці опинився і Сєров. І швидко піднявся вгору. Вже у вересні 1939 року він був направлений до Києва на посаду Народного комісара внутрішніх справ України. У ці роки Хрущов був Першим секретарем Комуністичної партії України, тобто фактично диктатором, а Сєров у нього - шефом таємної поліції України.
26 квітня 1940 року був опублікований Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження групи чекістів. За що саме їх нагородили, не повідомлялося. Але в списку опинилися начальник УНКВС Смоленської області Купріянов, начальник УНКВС Калінінської області Токарєв, начальник УНКВС Харківської області Сафонов. За місцем і часом ці нагородження збігаються з розстрілом польських офіцерів у селі Катинь Смоленської області, в селі Мідному Калінінської області і в селищі П'ятихатка Харківської області. Начальники управлінь НКВС областей, в яких проводився розстріл, отримали ордени Червоної Зірки і «Знак Пошани». А на чолі списку нагороджених - комісар Державної безпеки 3 рангу Сєров, який був удостоєний найвищої державної нагороди - ордена Леніна.