Читать онлайн "Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів" - Кузьменко Андрей - RuLit

Коли я був малий-дурний давно І думав трохи забагато, Я в голову забив, шо зміню той світ.

Тепер лежу, як камінь, і спокій заливає, А потім, може, піду-піду десь вбік...

Коли я був малий-дурний, Хотів дістати небо, а вийшло, Шо від себе сам кудись втік.

Тепер лежу, як камінь, і нічого мені не треба, Я хочу тільки чути, як підуть всі...

Смерть — то є спокій і ніч...

Я — манекен з пластмаси, І мої мертві очі Не дивляться нікуди, Вони зроблені зі скла.

Я майже як людина За грубим склом вітрини, Але під модним костюмом Моє холодне тіло.

Посеред магазину Стою і приміряю різні маски — То мудрі і веселі, То бідні і нещасні.

А я хотів би жити, Я міг би полюбити. Поміняйтеся зі мною, Хто змучився від свої ролі!

Одягніть на мене шкіру, Пришийте мені серце — Я дуже хочу жити, Я не можу бути мертвим...

Я манекен з пластмаси, Дурна пап’є-машина, Ненатуральним сміхом, Криве моє лице...

Є люди-манекени, Є манекени, як люди. Хто знає, кому більше Від Бога треба тепла?

Тихо... тихо... то я, і не підходь заблизько, Витри соплі, дивись мені в рот. Всьо, шо зара’ почуєш, запиши на листок і не забудь вже. Не роби мені зле... Він був добрий і тому собі все Носив за спиною важкий пістолет, Шоб стріляти дурних. І за то я його поважав і любив. Я був друг. Його пес Медор, шо мав очі, як кров, Білі зуби і лапи міцні, як залізо, Любив з ним гуляти, вони разом ішли Туда, де завжди було повно дурних. А над домом його висів прапор добра, А під домом стояв БТР, і коли Хтось наглий вилазив на голову людям, він їхав І всі дихали легше.

І сусіди, і просто люди любили його, І ствердно махав головою наш бог, Як дивився на нього від себе згори, Але та, як все, всьо то, шо зле і дурне, Ніколи не спить і все чекає момент. Мені тяжко казати, але треба, шоб чули ви: Його давній і нібито вірний друг Купився за гроші і зрадив. І довго не міг зрозуміти Медор, Чому йому треба сидіти в підвалі, і вмер... Але то ше не всьо... Десь всередині я чую, шо можу так само, як він. Я тоже вже маю велику собаку і пістолет. Не роби мені зле...

Давай виключим світло і будем мовчати Про то, шо не можна словами сказати, Не можна писати, неможливо зіграти, А тільки мовчати, тихенько мовчати...

Давай мовчати про то, шо дівчата Не вміють сховати, не можуть спати, Давай про мене і про тебе мовчати, Мовчати, аж поки не захочем кричати...

Місяць впав, темно в кімнаті. Як добре, шо ти навчилась мовчати Про то, шо ніколи не змогла би збрехати, Про то, шо ніколи мені не спитатись...

Ми будем з тобою у ліжку лежати, Лежати, як сніг, водою стікати. Ми будемо жадно свої сльози ковтати, А з ними слова, яких не сказати...

Давай помовчу тобі просто на вушко, Холодною стала чаю кружка. А ми ше маєм про шо помовчати, А ми ше маєм про шо полежати...

Як світло проб’ється через наші штори, Ми знову з тобою, як сніг, заговорим. А поки ше темно є в нашій кімнаті, Давай з тобою будем ПРОСТО...

Я їду скоро, бо чекає мене Європа, Везу віддати в Інтерпол своє нове фото. Наклею вуса, домалюю великі брови, Нехай німаки доганяють, шо я струйовий.

Дороги наші, ями, я їх не помічаю, На «гольфі» за сто марок не їду, а літаю. Хрипят динамики — надривно поет Земфира, За півгодини вже таможня і кінець ефіру.

А може, всьо піде ше на краще, Бо, може, не піде ше на гірше...

О майне лібен штрасе, як я за вами скучив! Хто знає, де купити паспорт, шоб жити тута? В Берліні на одного німця два українця, Тому німецьку мову вивчити не спішіться.

Везу додому я товара на пів-КамАЗа, Я не боюся — на таможні залізна маза. Ціла Європа знає, шо то є Україна, Така струйова супермодна країна.

А може, всьо піде ше на краще, Бо, може, не піде ше на гірше...

На твоїй ніжній дитячій долоньці Я роздивляюсь дороги, якими ти входиш Тихенько В круті лабіринти невідомих історій.

На твоїй ніжній дитячій долоньці Всі лінії долі розходяться і зливаються ріками в море широке твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця, Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце. Виростай, виростай, маленька Україна, Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...

Виростай!.. Виростай!..

В твоїх бездонних дитячих очках я бачу промінчики сонця, які підсвітять тобі незнані дороги. В твоїх бездонних дитячих очках я бачу себе, Знов такого малого-малого, І хочу рости в морі твоєї любові.

Виростай, виростай — частинка мого серця, Зацвітай, зацвітай — мого життя деревце. Виростай, виростай, маленька Україна, Я з тобою — я тут — ти рідна моя дитина...