Ану, ти пригадай, чи пам’ятаєш, як
Забили десь дзвони? І най буде так.
Тоді злетіло
З твоїх правильних губ.
А я мав катар, може, грип,
І хлюпав мій ніс.
Кремезний хлопець вже тебе на ровері віз.
Я досі чую холодний смак на собі...
Так має бути, бо так
Є намальований знак.
Ти повернися і йди,
Ті сльози не витирай.
Нехай залишиться смак
Тої зі сіллю води...
Цукор
Вона прийшла така, як лід,
Непідступна і солодка.
Очі лізли всім з орбіт,
І раптом всюди стало мокро.
А вона прийшла до неї
І не бачила нікого,
Тільки шось заграв ді-джей —
І попливли
Такі, як цукор — вона і вона,
Танцюють разом — вона і вона.
Такі, як цукор — вона і вона,
Їм буде супер — вона і вона.
Голодні очі пацанів
Запускали свої стріли.
З ними кожен би хотів,
Але вони би не хотіли.
Бо вона прийшла до неї
І не бачила нікого,
Знову шось заграв ді-джей.
Такі, як цукор — вона і вона,
Танцюють разом — вона і вона.
Такі, як цукор — вона і вона,
Їм буде супер — вона і вона.
Червоні колготки
Моя дівчина зроблена з неба,
Її губи зроблені з раю.
В моєї дівчини очі — озера,
В яких до берега не допливаєш.
Я подарую своїй дівчині
Найкращі квіти Голландії.
Залию ванну п’яними винами
І буду з нею плавати.
Я люблю свою бейбе,
Її червоні колготки.
Я люблю свою бейбе,
Її помаду солодку.
Я люблю свою бейбе,
Її лаковані мешти.
Я люблю свою бейбе,
Вона ніколи не бреше.
Моя дівчина має тіло
З найтоншого вельвета;
Найглибші ріки Аляски,
Найвищі гори Тібета...
Я подарую своїй дівчині
Найкращі пісні Ірландії.
І буду купатися в хвилях
Волосся її водоспадів.
Моя дівчина пахне водою
Альпійського талого льоду.
Моя дівчина буде зі мною,
Я її не віддам нікому...
Чим пахне?
Я грію ноги, а за рогом йде запекла війна.
Поранене яйко не смакує, і тошнить від вина.
Кобіти ходять по підвалах, я не знаю, нашо
Ходити треба в ліс, а по неділях в кіно.
Я обливаюсь кожен ранок холодним молоком,
Придумую лікарство, шоб від рака помогло.
В під’їзді наші діти курять тухлу ватру кожен день,
А мама каже: то є ліпше, ніж пити портвейн.
Чим пахне?
Мій тато має бороду, сто баксів і гараж,
А я їх маю десять, бо нашо мені той раш?
Я думаю, як вижити, забита голова,
І знов в мене свербить потилиця, а з носа тече кров...
Ходив по своїй вулиці, тримався за стіну,
А тут виходять чувачки і кажуть: бітте зер гут.
А я подумав, шо то сон, і, видно, мимо пройшов,
Хто продасть мені балончик, заки я ще не пішов?
На дискотанцях параноя і веселі слова,
Дівчата ходять голі, хлопців зовсім нема.
А там ялинка постояла і віднесли в туалет,
Бо вже свята всі пройшли і відкривають буфет.
Чим пахне?
Чуєш біль
Чуття в мене є, шо життя нема,
Нема для мене прав,
Коли буде кінець...
І знов хтось ходить, як туман,
Не мовить ані слів,
Іде до своїх снів.
Я пробую йти по хиткій землі і пізнавати їх.
Рахуй, шо то не гріх...
О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чуєш біль...
Знов дивну постать я зустрів,
Настрашився себе,
Втікав, не знаю де.
З вогню хтось виник, потім зник,
Лишилася стіна.
І я вкотре вже сам...
О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чуєш біль, чуєш біль...
Знову гіркий і сірий
Бачив я сон.
Листя кудись летіло
В дивний полон.
Поїзд тяжкий і темний
Став, як стіна.
Біг я і тратив сили,
Чув, де вона.
Тягнеться сива днина,
Хочу втекти...
Але стіна єдина
Не дасть пройти.
Тихо десь ангел грає
Моїх пісень.
Я вже не дочекаюсь,
Шоб кінчився день.
Може, її побачу —
Сил вже нема.
Поїзд тяжкий і сірий
Став, як стіна...
О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?
О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?
О-о-о! о-о-о! чи ти чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?
Щось зимно
Хмари лізли на небо, всі чекали на дощ,
Було зимно на морі, 20 років був дощ.
А двоє десь пили слину, слина — то як вино,
І п’яне серце не чує, шо готується зло.
Злий був дощ — він не міг побувати в вогні,
Він лизав її тіло і гасив його сни.
Скоро попіл залишився, де був шойно вогень,
Не загориться вже ніколи мокре і гірке.
Мені снилися над ранок два різні голоси,
А я тікаю і не знаю, від кого і куди.
Я біжу і всьо кидаю — то є таке кіно,
Його зняв Зайковський і не знає, де воно.
Там, за рогом, продавали поламаний насос,
Вітер тіней дув — мені не повезло.
Але то всьо не до речі я розказую вам,
Від початку мова була про шерше ля фам.
А я не спав, лежав і думав, і болить голова,
Я по вулиці не ходжу, бо вулиці нема.
Я не міг сидіти вдома і тріпав хідники,
І каву вже не вару, бо мокрі сірники.
Ламаю собі руки, ламаю собі ноги,
Я дурію з PM Dawn, скоро буду мати роги.
Я не ходжу по неділях, на кухні чути газ,
Я маю час...
Задзвонив десь телефон, я не чув, я ше спав,
Коли ви вже викривляли мої тихі слова.
Та не залізе сюда хробак злої брехні,
Ваші злі язики-писки десь далеко мені.