Значний вплив на кримінальне законодавство України вже в той час здійснювала Росія. Одним з найбільших та систематизованих було «Соборне Уложення» царя Олексія Михайловича 1649 р. Тут спостерігається розширення переліку злочинів, вчинення яких утворює повторність. Залежно від кількості вчинених злочинів повторність виступала як кваліфікуюча і особливо кваліфікуюча ознака. Під повторністю злочинів розуміли вчинення двох і більше тотожних злочинів незалежно від наявності судимості і строків давності[33].
Про повторність йдеться і в «Зводі законів Російської імперії» 1832 р., де це поняття означено як вчинення покараною особою такого ж злочину вдруге чи втретє. Під поняттям повторності злочинів розуміли спеціальний рецидив.
В Уложенні про покарання кримінальні та виправні редакції 1885 р. і в Кримінальному Уложенні 1903 р. були закріплені усі відомі на сьогодні форми множинності злочинів. Повторність розглянуто як загальну підставу посилення кримінальної відповідальності і як кваліфікуючу ознаку окремих складів, крім того, можна було виділити спеціальну і загальну повторність, розмежувати поняття рецидиву і повторності злочинів. Наприклад, у ст. 137 зазначено: «К числу обстоятельств, увеличивающих вину и наказание, принадлежат и повторение того же преступления или учинение другого после суда и наказания за первое, и впадение в новое преступление, когда прежнее, не менее важное, было прощено виновному вследствие общего милостивого манифеста, или по особому монаршему снисхождению»[34]. Можна сказати, що повторністю в цей час визнавали вчинення такого ж злочину чи однорідного, незалежно від наявності судимості за попередній злочин.
Загалом радянське законодавство в досліджуваному аспекті можна умовно поділити на такі періоди: 1) 1917–1921 рр. — період, в нормативних актах якого зустрічаються лише згадки про окремі види множинності злочинів, зокрема про рецидив і професійний злочинець; 2) 1922–1958 рр. — період, в якому множинність злочинів розглядається в контексті призначення покарання за її окремі види; 3) 1958–1991 рр. — період, в якому відбувається початок формування інституту множинності злочинів, з'являються дефініції окремих видів множинності злочинів[35].
У перші роки радянської влади кримінальна законотворчість у Росії здійснювалась переважно у вигляді видання окремих нормативних актів, які застосовувались і в Україні. У радянських джерелах про повторну злочинну діяльність згадується в Декреті РНК від 22 червня 1918 р. «Про спекуляцію», у якому встановлювалась посилена кримінальна відповідальність за спекуляцію, вчинену у вигляді промислу[36]. Потім поняття «повторність» вжито в Декреті РНК від 29 січня 1920 р. «Про порядок всезагальної трудової повинності»[37]. Згодом термін «повторність» вжито в Декреті РНК від 14 грудня 1921 року «Про відповідальність завідуючих державних, кооперативних і приватних підприємств за ухилення від дачі в установлені строки свідчень, яких вимагають центральні і місцеві установи». У ч. 2 ст. 3 цього Декрету вказано, що «повторне ненадання вказаних свідчень, крім штрафу, карається позбавленням волі на строк не менше як 3 місяці»[38].
У КК УРСР 1922, 1927, 1960 років випадки повторного вчинення злочину фіксувались в законі за допомогою таких понять, як: повторність, неодноразовість, систематичність, вчинення злочину у виді промислу, вчинення злочину особою, що має судимість, рецидив, вчинення злочину особою, яка відбула покарання тощо. Одні з названих видів повторності були конститутивними чи кваліфікуючими ознаками певних злочинів і впливали на їхню кваліфікацію, інші — впливали на призначення покарання чи звільнення від нього. Різноманіття законодавчої термінології на позначення окремих випадків вчинення декількох злочинів призвело до активних дискусій в науці кримінального права щодо виділення видів множинності.
33
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 1: Законодательство Древней Руси. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 53.
34
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 6: Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 200.
35
Шкредова Э. Г. Множественность преступлений (исторический аспект) / Э. Г. Шкредова. — М.: Юрлитинформ, 2011. — С. 63–64.
36
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 6: Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 28.
37
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 6: Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 65–66.
38
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 6: Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 114.