КК Естонії інституту множинності злочинних діянь загалом не містить, а неодноразовість визначено лише в контексті призначення покарання. У ч. 2 ст. 63 цього кодексу зазначено, якщо особа неодноразово вчинила одне діяння, що відповідає складам декількох різних проступків чи складу того самого проступку, то накладається чи призначається одне покарання. Однак повторність передбачена як кваліфікуюча ознака складу злочину (приблизно 15 статей).
КК ФРН, як і КК Молдови, повторність злочинів відносить до видів єдиного злочину (ст. 31). У § 52 КК ФРН «Єдине діяння» зазначено: «Якщо одне і те ж діяння порушує кілька кримінальних законів чи один і той же закон неодноразово, то призначається одне покарання». По суті, йдеться про ідеальну сукупність і повторність (неодноразовість).
КК Голландії містить окремий розділ VI Книги 1 «Сукупність кримінальних правопорушень», у якому дуже докладно визначено правила призначення різних видів покарань у разі сукупності кримінальних правопорушень. У Книзі 2 цього Кодексу є розділ XXXI «Положення про повторні злочини, що застосовуються до різних розділів цієї Книги». У його ст. 421–423 перелічені статті КК, передбачене якими покарання може бути збільшене на третину, якщо, наприклад, до часу вчинення злочину минуло менше ніж 5 років від тоді, як злочинець відбув покарання у виді тюремного ув’язнення. Фактично тут мається на увазі повторність, яка пов’язана із засудженням.
У КК Бельгії (глави 5 і 6) Книги 1 йдеться про принципи призначення покарання за рецидив і сукупність злочинів та проступків, але їх дефініцій не наведено.
Кримінальне законодавство Польщі також не приділяє багато уваги питанням повторності злочинів. Разом з тим, КК Польщі передбачає поняття єдиного злочину та сукупності злочинів у ст. 11 та подає визначення продовжуваного злочину у ст. 12.
Отже, у кримінальному законодавстві європейських держав не приділяється уваги визначенню самого поняття повторності злочинів. Для них є характерне визначення процедури призначення покарання за вчинення двох і більше злочинів, що утворюють повторність, сукупність чи рецидив злочинів.
Щодо КК пострадянських держав, то передусім слід сказати, що положення про множинність злочинів міститься в розділі під назвою «Злочини», який регламентує поняття, категорії та види злочинів (КК Казахстану, КК Азербайджану, КК Вірменії, КК Киргизької Республіки, КК Таджикистану, КК Республіки Молдови). Інститут множинності злочинів виділено окремим розділом тільки у КК Узбекистану, КК Грузії, КК Білорусі, КК Латвії. В останньому міститься не тільки законодавче визначення повторності, сукупності і рецидиву, а й визначення множинності злочинних діянь. Зокрема, множинністю злочинів у КК Латвії визначають вчинення однією особою: 1) двох чи кількох самостійних злочинних діянь, які відповідають ознакам кількох злочинних діянь або ознакам лише одного злочинного діяння, якщо вони не охоплені єдиним умислом винної особи; 2) одного злочинного діяння, яке відповідає ознакам принаймні двох різних злочинних діянь[55]. У ст. 32 КК Молдови множинністю злочинів визнається вчинення декількох злочинів однією особою за умови, коли щонайменше за два з них немає процесуальних перешкод для порушення нової кримінальної справи, і коли особа не була засуджена за жоден із них. У ч. 2 ст. 32 цього КК зазначається, що множинністю є сукупність злочинів та рецидив. Повторність злочинів, за КК Республіки Молдови, не охоплюється поняттям «множинність злочинів», а відноситься до видів єдиного злочину.
У проаналізованих кримінальних кодексах по-різному вирішуються питання застосування термінології для позначення випадків вчинення особою двох і більше злочинів, які передбачені однією і тією ж статтею чи частиною статі Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 21 КК Вірменії, ст. 19 КК Таджикистану, ст. 32 КК Узбекистану, ст. 15 КК Грузії, ст. 25 КК Латвії, ст. 41 Республіки Білорусі вживається термін «повторність злочинів», а в ст. 14 КК Киргизії, ст. 11 КК Республіки Казахстан, ст. 16 КК Російської Федерації до змін 2003 р. — «неодноразовість злочинів». При такому використанні вказаних термінів у законодавстві окремих держав науковці по-різному підходять до визначення співвідношення зазначених понять.
55
Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації / М. І. Хавронюк. — К.: Юрисконсульт, 2006. — С. 263.