1.4. Співвідношення множинності та повторності злочинів
У чинному законодавстві повторність, сукупність та рецидив злочинів не об’єднані єдиним поняттям. Лише в теорії, зокрема в підручниках та у навчальних посібниках, відповідні норми об’єднують в інститут множинності. При цьому, як правило, упускається, що єдиного критерію, на підставі якого можна було б здійснити поділ множинності злочинів на види, тобто сукупність, повторність та рецидив, фактично не існує. Питання про види множинності злочинів в теорії кримінального права і досі дискусійне. Причому, як відзначив М. І. Бажанов, йдеться не про види множинності, оскільки в підсумку всі визнають, що ними є сукупність, повторність і рецидив злочинів, а про класифікацію цих видів, їх співвідношення один з одним[56]. Як наслідок, зазначений кримінально-правовий інститут характеризується внутрішньою суперечливістю, що породжує труднощі при кваліфікації множинності злочинів, особливо в частині розмежування їх сукупності та повторності.
Як видається, така ситуація певною мірою зумовлена тим, що питання про місце повторності злочинів в інституті множинності так і не отримало однозначного наукового вирішення. У різних наукових джерелах наводяться часто діаметрально протилежні позиції щодо місця повторності злочинів в інституті множинності злочинів, поділу множинності злочинів на види тощо. Висловлені ж у кримінально-правовій літературі підходи до вирішення цього питання можна об’єднати в такі групи.
Перший підхід полягав у виділенні трьох видів множинності злочинів: повторність, сукупність і рецидив злочинів. Такий поділ запропонували А. М. Яковлєв[57], П. С. Дагель[58], Г. Т. Ткешеліадзе[59], М. І. Бажанов[60] та інші вчені.
Різновидами цього поділу є підхід запропонований Т. М. Кафаровим, В. М. Кудрявцем. Наприклад, Т. М. Кафаров вважав, що до форм множинності злочинів варто віднести рецидив, повторність, реальну й ідеальну сукупність злочинів[61]. Своєю чергою, В. М. Кудрявцев відносить сукупність (ідеальну та реальну), неодноразовість, повторність і рецидив злочинів[62].
Слід сказати, що саме з поняттями повторності, сукупності та рецидиву кримінальний закон пов’язує відповідні правові наслідки — кваліфікацію злочинів, особливості призначення покарання і звільнення від нього. У зв’язку з цим, багато вчених виходить із класифікації видів множинності злочинів, які безпосередньо містяться в нормах кримінального закону і тому виділяють три форми множинності злочинів, а саме сукупність, повторність та рецидив злочинів. Саме такий поділ на види є найпоширенішим у літературі, адже в абсолютній більшості підручників зазначено поділ множинності саме на такі види[63].
Наведені позиції неодноразово піддавали критиці в науці кримінального права, з огляду на те, що такий поділ множинності проведено відразу за декількома критеріями, які виключають можливість одночасного застосування. Слушно зауважує В. О. Навроцький, що в зазначеній класифікації допущено принаймні два порушення:
1) проведено одночасно за двома підставами — наявність чи відсутність засудження (рецидив та повторність) та кількість вчинених діянь (сукупність злочинів — з одного боку та повторність і рецидив — з іншого);
2) як самостійні види множинності виділено явища різного ступеня узагальнення (рецидив охоплюється поняттям повторності злочинів). Разом з тим, вчений зазначив, що загалом класифікація видів множинності на сукупність, повторність та рецидив прийнятна, принаймні, у навчальних цілях[64].
Другий підхід до поділу множинності зводився до виділення двох її видів залежно від обраного критерію. Наприклад, Р. Р. Галіакбаров, М. Єфімов, Е. Фролов за характером діянь, що її утворюють, виділяють дві форми множинності: повторність і сукупність злочинів. Причому повторність для них це є всі випадки повторного вчинення злочину однією і тією ж особою. Рецидив, за переконанням цих учених, повинен охоплюватись поняттям «повторність злочинів»[65]. Такої ж думки дотримувались Б. А. Курінов[66] і Н. Б. Алієв[67].
У запропонованій позиції також можна виявити певне порушення правил класифікації, оскільки при цьому як підставу поділу враховують кількість вчинених діянь. Однак ідеальна сукупність злочинів має місце при вчиненні одного діяння. Тому поділ множинності злочинів проводять і за таким критерієм, як характер поведінки винного — вчиняється кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів, або ж кілька злочинів вчиняються одним діянням на повторність злочинів та ідеальну сукупність.
56
Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины / М.И. Бажанов. — Харьков: Право, 2000. — С. 9.
57
Яковлев А. М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву / А. М. Яковлев. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 5.
58
Дагель П. С. Множественность преступлений / П. С. Дагель. — Владивосток: ДВГУ, 1961. — С. 3.
59
Ткешелиадзе Г. Т. Ответственность при совокупности преступлений по советскому уголовному праву: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Г.Т. Ткешелиадзе. — Тбилиси, 1961. — С. 3.
60
Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины / М.И. Бажанов. — Харьков: Право, 2000. — С. 10.
61
Кафаров Т. М. Проблема рецидива в советском уголовном праве / Т. М. Кафаров. — Баку: Элм, 1972. — С. 8–9.
62
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. — 2-е изд., пер. и доп. — М.: Юристъ, 1999. — С. 278.
63
Советское уголовное право. Часть Общая: учебник / Б.В. Здравомыслов, М.А. Тельфер, П.И. Гришаев и др. — М.: Юридическая литература, 1982. — С. 252.
64
Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. / В. О. Навроцький. — 2-ге вид. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — С. 214.
65
Галиакбаров Р. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права / Р. Галиакбаров, М. Ефимов, Е. Фролов // Советская юстиция. — 1967. — № 2. — С. 5.
66
Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений / Б. А. Куринов. — М.: МГУ, 1984. — С. 160.
67
Алиев Н. Б. Множественность преступлений / Н. Б. Алиев // Социалистическая законность. — 1981. — № 6. — С. 27.