Внаслідок віднесення тотожних злочинів до сукупності виникла також необхідність з'ясувати співвідношення сукупності злочинів та вчинення злочину щодо двох або більше осіб. О. І. Рарог зазначає, що, за російським КК, можна розглядати як самостійний вид множинності злочинів, який відрізняється від сукупності злочинів тим, що: 1) охоплює множинність тільки тотожних злочинів; 2) має місце лише у випадках, передбачених нормою Особливої частини КК, де використовується як обтяжуюча ознака (передусім йдеться про норми про посягання на життя, здоров’я і свободу людини); 3) обов’язково призводить до посилення покарання, незалежно від того, до якої категорії належить злочин, вчинений без цієї ознаки. Вчений пропонує з метою більш ефективного захисту особистих благ використовувати відповідну обтяжуючу ознаку більш широко і вважає, що ця проблема актуальна також і для українського кримінального права. Але для України важливим є інший її аспект: відмежування повторності злочинів від вчинення злочинів щодо двох або більше осіб. Проте і повторності, і вчиненню злочину щодо двох або більше осіб слід надати однакового кваліфікуючого значення шляхом одночасного включення обох цих ознак до переліку кваліфікуючих, передбачених тією самою частиною статті Особливої частини КК. За наявністю єдиного умислу, спрямованого на заподіяння шкоди двом або більше потерпілим, злочин визнаватимуть кваліфікованим саме за цією ознакою, а за відсутності єдиного умислу — за ознакою повторності[89].
Низка вчених вважають, що питання виключення неодноразовості злочинів не достатньо опрацьоване в кримінологічному плані, адже, повторність злочинів — це реальність повсякденної практики[90]. Можна сказати, що в основу розмежування видів множинності злочинів покладено нормативний підхід і законодавчу техніку. Прикладом такого підходу є Федеральний закону Російської Федерації від 8 грудня 2003 р., коли до уваги не було взято постанову Конституційного Суду Російської Федерації від 19 березня 2003 р. № 3-П «Про конституційність положень КК Російської Федерації, які регламентують правові наслідки судимості особи, неодноразовість та рецидив злочинів». Зокрема Конституційний Суд Російської Федерації вказав: повторне вчинення злочину тягне встановлені кримінальним законодавством правові наслідки: судимість породжує особливі, такі, що складаються на основі кримінально-правового регулювання, публічно-правові відносини особи з державою, які при вчиненні цією особою нових злочинів служать підставою для оцінки її особистості і вчинених нею злочинів як таких, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, а тому мають на увазі застосування до неї більш суворих заходів кримінальної відповідальності. При цьому повторення злочину може враховуватись не лише як обставина, що обтяжує покарання, а й як така, що належить до суб’єкта злочину, кваліфікуюча ознака складу злочину, антисоціальна природа якого визначається систематичністю злочинної поведінки особи[91].
Конституційне положення про неможливість двічі бути притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України) неодноразово було предметом обговорення і в Україні. У правовій доктрині трапляються протилежні позиції, відповідно до яких допускається або буквальне тлумачення положення ч. 1 ст. 61 Конституції України (заборона двічі засуджувати особу за один і той самий злочин, а отже, попереднє вчинення особою злочину може бути ознакою складу нового злочину, вчиненого цією особою), або поширювальне тлумачення розглядуваного конституційного припису (повторність вчинення злочинів не може слугувати ознакою складу злочину, передбаченого в Особливій частині кримінального закону).
Варто зазначити, що використання законодавцем повторності і рецидиву як кваліфікуючих ознак основного складу не створює умов для повторного покарання, тобто за їх наявності попередній факт злочинної поведінки не карається ще раз, а лише враховується у випадку вчинення нового злочину як обставина, що впливає на його кваліфікацію або на покарання за нього, має місце посилення караності за той чи інший злочин. Звідси випливає, що повторність злочинів конституційному принципу не суперечить і є необхідним заходом для посилення кримінальної відповідальності осіб, які повторно вчиняють злочини.
У науці кримінального права самостійною формою множинності злочинів називають ще й сукупність вироків[92]. Автори підручника Загальної частини російського кримінального права вважають, що така думка заслуговує уваги, оскільки сукупність злочинів і рецидив не охоплюють ситуації вчинення особою нового злочину в період відбування покарання за перший злочин, коли хоча б один із злочинів є необережний. У цій ситуації є сукупність вироків. Існують і інші випадки вчинення двох і більше злочинів, які охоплюються тільки сукупністю вироків, наприклад, коли хоча б один з умисних злочинів є злочином невеликої тяжкості[93].
89
Рарог А. И. Проблемы множественности преступлений по законодательству Республики Беларусь, РФ и Украины / А.И. Рарог // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. — 2004. — № 2(2). Додаток 2. — С. 15–17.
90
Галиакбаров Р. Уголовный кодекс РФ: поправки с проблемами / Р. Галиакбаров, В. Соболев // Уголовное право. — 2004. — № 2. — С. 15.
91
Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 19 марта 2003 г. // Российськая газета. — 2003. — 2 апреля.
92
Малков В. П. Назначение наказания по совокупности приговоров / В. П. Малков, Т. Г. Чернова // Российская юстиция. — 1999. — № 10. — С. 46–48.
93
Российское уголовное право: в 2 т. — Т. 1: Общая часть: учеб. / Г. Н. Борзенков и др.; под ред. Л.В. Иногамовой-Хекай, В.С. Комиссарова, А.И. Рарога. — М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2006. — С. 275.