Основні положення і висновки, викладені в монографії, можуть бути використані у науці кримінального права — як основа для подальшого дослідження проблем повторності злочинів і правил її кваліфікації; у навчальному процесі — при викладанні курсу Загальної та Особливої частин кримінального права України та спецкурсу «Проблеми кримінально-правової кваліфікації» та для підготовки відповідних методичних матеріалів, підручників, навчальних посібників тощо; у законотворчій діяльності — для подальшого вдосконалення чинного КК України в частині регламентації повторності злочинів.
Основою монографії є дисертація «Кваліфікація повторності злочинів», захищена автором 29 серпня 2011 р. в спеціалізованій вчені Д 35.725.02 в Львівському державному університеті внутрішніх справ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. При цьому автор повністю усвідомлює, що поява спочатку дисертації, а потім і цієї монографії стали можливим лише за ініціативи, підтримки та допомоги наукового керівника кандидата юридичних наук, доцента Олександра Костянтиновича Маріна, якому висловлює свою глибоку подяку.
Окремі слова вдячності — науково-педагогічним працівникам кафедри кримінального права та кримінології та кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ, а також рецензентам за їх поради та конструктивну критику в процесі підготовки цієї роботи.
Перш ніж перейти до викладу матеріалу дослідження, слід сказати, що викладені в роботі міркування щодо повторності злочинів і правил її кваліфікації є лише авторською концепцією їх бачення, яка не може розглядатися як єдино правильна і не має жодного офіційного статусу. Автор не претендує на повне вичерпання проблем обраної теми та на їх однозначне і остаточне розв’язання.
Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кваліфікації повторності злочинів
1.1. Стан дослідження проблеми кваліфікації повторності злочинів у кримінально-правовій літературі
Будучи невіддільною частиною загального вчення про злочин та кримінальну відповідальність, проблема множинності злочинів, зокрема повторності злочинів, є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовній практиці. Утім, її дослідженню в юридичній літературі приділено не достатньо уваги. В науці кримінального права питання кваліфікації повторності злочинів не досліджували на монографічному рівні. Ці проблеми порушували лише в окремих наукових статтях, а також частково висвітлювали в роботах, присвячених дослідженню загальних положень кваліфікації злочинів, та працях, у яких розглядали загальні питання поняття та видів повторності злочинів.
У кримінально-правовій літературі вчення про повторність злочинів набуло відносно самостійного і повного розвитку наприкінці XIX — на початку XX ст. Початок дослідження про повторність злочинів пов'язаний з іменами таких учених, як: Л. Є. Владіміров, О. Ф. Кістяківський. Наприклад, професор Л. Є. Владіміров в одному з перших підручників із кримінального права хоча й розглянув основні інститути цієї галузі права з позиції того часу, проблемі множинності злочинів приділив мало уваги[1]. Однак, вже тоді він зупинився на правовому аналізі ситуацій, які ми сьогодні розглядаємо як сукупність і повторність злочинів.
Проблеми повторності злочинів вивчали також М. С. Таганцев, С. В. Познишев, Н. Д. Сергєєвський та інші. У своїх працях ці вчені розкривали питання про повторне вчинення тотожних чи однорідних злочинів, за умови, що на попередній злочин була реакція держави і обидва злочини, пов'язані певним проміжком часу. В основному дискутували щодо проміжку часу, який віддаляв злочин один від одного, чи потрібно вважати рецидивом злочин, вчинений після засудження або часткового чи повного відбуття покарання за попередній злочин, чи треба посилити покарання за повторний злочин.
1
Владимиров Л. Е. Учебник русского уголного права. Общая часть / Л. Е. Владимиров. — Х.: Тип. Каплана и Биргонова, 1889. — С. 97–107.