— як вид множинності злочинів;
— як кваліфікуючу ознаку складу злочину;
— як ознаку, що обтяжує покарання.
Як наслідок, чимало питань, пов’язаних із поняттям, змістом повторності злочинів є спірними і не до кінця з’ясованими, інші вимагають додаткової аргументації, а деякі з них — нового підходу до їх вирішення. Так, зокрема, до питань, що потребують з’ясування та додаткової аргументації, слід віднести:
— місце повторності у структурі множинності злочинів;
— співвідношення повторності та деяких суміжних понять;
— нормативне визначення поняття повторності злочинів;
— перспективи вдосконалення інституту повторності злочинів в кримінальному праві України.
Не вирішеними залишаються питання кваліфікації повторності злочинів:
— чи слід окремо кваліфікувати ті злочини, які утворюють повторність;
— якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини КК України чи за кількома;
— як кваліфікувати закінчений злочин та готування чи замах на злочин або вчинення його у співучасті і закінчених злочинів;
— як під час кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України;
— як кваліфікувати посягання, в якому є одночасно ознаки, передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК України, чи можлива сукупність відповідних норм;
— як кваліфікувати злочини, передбачені однією і тією ж частиною статті КК України, у яких не передбачено кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно».
Отож питання кваліфікації повторності злочинів потребує окремого дослідження, яке включає в себе як встановлення поняття, ознак та видів повторності злочинів, так і узагальнення існуючих правил кваліфікації повторності злочинів та її видів, вироблення системи загальних правил кваліфікації повторності злочинів, насамперед, з погляду реалізації принципів кримінально-правової кваліфікації. Тим більше, що під сумнів ставимо доцільність поняття множинності злочинів, місця в ній їх повторності, а з цього, очевидно, випливає й особливість кваліфікації таких випадків.
1.2. Історичний огляд розвитку поняття повторності злочинів
Адекватне розуміння сучасного стану розвитку законодавства в будь-якій галузі неможливе без ґрунтовного осмислення історії його становлення. Повною мірою це стосується і кримінального законодавства, зокрема й питання про поняття повторності злочинів. На сьогодні є всі умови для об’єктивного оцінення розвитку цього поняття. Видатний дослідник історії науки Б. Кедров писав: «Вивчення минулого може і має слугувати засобом для того, щоб зрозуміти сучасне і передбачити майбутнє…»[24].
У науці не існує єдиного загальноприйнятного підходу до періодизації історії розвитку українського законодавства загалом і кримінального зокрема. Однак, зважаючи на етапи історичного розвитку України і, відповідно, на особливості розвитку повторності злочинів, пропонуємо для потреб нашого дослідження виділити такі періоди:
1) кримінальне право Київської Русі і феодальної роздрібненості (X–XVII ст.);
2) козацька доба та період перебування України у складі Росії та Польщі (XVII–XVIII ст.);
3) період перебування України у складі Російської імперії та Австро-Угорщини (XIX ст. — 1917 р.);
4) радянський період (1917–1991 р.);
5) сучасний період розвитку кримінального права (після 1991 р).
Хоча така періодизація є дещо умовною, вона у загальному вигляді відображає основні тенденції формування вчення про повторність злочинів в науці кримінального права.
Першою систематизованою писаною пам'яткою звичаєвого права у добу існування Руської держави стала «Руська правда», яка є предметом уваги багатьох учених різних поколінь. Її вивчали і стосовно повторності злочинів. Так, М. С. Таганцев вважав, що у ст. 59 і ст. 60 «Руської правди» є вказівка на повторність злочинів[25]. Однак вітчизняні дослідники дотримуються іншої думки[26].
У ст. 59 «Руської правди» сказано: «Якщо господар обідив закупа, спричинивши шкоду його купі чи стариці, то повинен все йому повернути і оплатити за обіду 60 кун»[27]. Подібне положення містить і ст. 60 названого документа. Як видно, в них описано боргові відносини, які виникають між боржником (закупом) і боргодавцем (господарем), який пошкодив чи знищив майно закупа або вимагав виплати в більшому розмірі, ніж було записано в борговій записці.
24
Кедров Б. М. История науки и принципы ее исследования / Б. М. Кедров // Вопросы философии. — 1971. — № 9. — С. 78.
25
Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Общая часть / Н. С. Таганцев. — СПб.: Гос. Тип., 1902. — 823 с.
26
Кривошеин П. К. Повторность в советском уголовном праве: теоретические и практические проблемы / П. К. Кривошеин. — К.: Вища школа, 1990. — С. 49.
27
Российское законодательство X–XX веков: в девяти томах. — Т. 1: Законодательство Древней Руси. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 68.