Сучасні дослідження показують, що для мозку дорослого характерна така вражаюча риса, як нейропластичність, а нейронні зв’язки формуються впродовж усіх етапів нашого життя. Це приголомшливо, бо означає, що в будь-який момент життя ми можемо утворити в мозку нові нейронні зв’язки.
Природа програмує кожен (не лише людський) новий мозок на максимальний потенціал. Навіть у найпримітивнішому мозку можна вмістити велетенський обсяг інформації. У мозку більшості видів тварин, скажімо, вже попередньо запрограмована інформація про світ, із яким вони зустрінуться після народження, про те, як потрібно рухатися та успішно адаптуватися до нього. Щойно вони зіштовхуються з цим середовищем, внутрішні програми цих видів одразу ж активуються. Як приклад, візьмімо лосося: його крихітний мозок має вбудоване знання про магнітні силові лінії Землі, тож завдяки ним він може пересуватися. Коли в лосося пробуджується інстинкт до розмноження, він здатний пропливти тисячі кілометрів океаном та сотні кілометрів прісноводдям і дістатися до струмка, де народився, аби там метати ікру. Саме завдяки нейронному програмуванню він має доступ до цієї вбудованої мапи.
Те ж саме стосується й данаїд-монархів***, які щоосені мігрують у спеціальні місця для зимування за тисячі кілометрів, із північно-східної частини Сполучених Штатів і Канади до Центральної Мексики в північному напрямку. Ці метелики є третім, четвертим чи навіть п’ятим поколінням монархів, які мігрували на північ від Мексики, і вони безпомилково прямують туди, де ніколи не були. Не просто в те саме місце, звідки відлетіли їхні предки, а навіть на те саме дерево.
Інші види тварин, птахів і комах мають різноманіття не менш вражаючих здатностей, кожна з яких служить спеціально для того, аби допомогти їм вижити в середовищі, у яке вони потраплять. Ми (людський рід), як і решта біологічних видів, таким же дивовижним чином запрограмовані для конкретного середовища існування, однак, як стало відомо зараз, наше середовище складається з чогось більшого, ніж уявляли собі раніше. Це не лише фізичний світ, у якому ми можемо бачити речі й торкатися їх. Сьогодні відомо про можливе існування безлічі частотних областей поза простором і часом. Природа, яка налаштовує кожен вид на максимальну ефективність, заклала в нас дивовижну програму, призначену не тільки для того, щоб заробляти на життя, виховувати дітей та прагнути віднайти особисте щастя, незалежно від того, якими б важливими та значущими не були для нас ці речі. У нашому генетичному коді, як тепер розуміємо, існують складні космічні програми, а також можливості, які навіть складно собі уявити. Схоже, що ми цілком можемо бути космічними створіннями з такими запрограмованими долями та можливостями, про які нам ще тільки доведеться дізнатися. І починаємо це робити саме зараз.
*** Данаїда-монарх — вид метеликів з родини німфалід.
***
Данаїда-монарх — вид метеликів з родини німфалід.
Розділ 3. Квантова реальність
Люди, яких квантова теорія не приголомшує, просто не розуміють її.
Нільс Бор
У квантовій реальності все, що ми думаємо, знаємо та розуміємо про світ, у якому живемо, перевернуте догори дриґом. У квантовому світі ми перестаємо існувати так, як звикли думати про своє існування, натомість перетворюємося на енергетичну систему, де все пов’язане між собою. Це світ єдності, взаємопов’язаності та пульсуючих енергетичних полів. Закони часу та простору замінюють інші закони, які часто видаються нам нелогічними. Істина та чудеса нашої реальності є значно складнішими й загадковішими, ніж можемо собі уявити, а найприголомшливіша річ у цьому квантовому світі полягає в тому, що енергія дуже чуйно реагує на силу наших думок.
Донедавна наука послуговувалася двома різними підходами для пояснення нашої реальності: загальною теорією відносності Ейнштейна та квантовою теорією1. Жодна з них не була здатна достоту пояснити те, що відбувається у Всесвіті, тож учені користувались одразу ними обома, хоча ті певною мірою суперечили одна одній. Аж ось у 1980-х рр. на сцену виходить теорія струн2, яка допомагає подолати прірву між цими двома підходами. Згідно з цією теорією, окрім нашого, існують й інші виміри, паралельні всесвіти, і всі вони втримуються разом завдяки складній та витонченій композиції вібруючих струн енергії. Усе це чудово, однак проблема в тому, що існувало п’ять різноманітних теорій струн, кожна з яких мала власні, часто суперечливі ідеї. У царині теорії струн панували суперечності та плутанина. Усе докорінно змінилося в 1995 р., коли фізик Едвард Віттен, якого вважають одним із найвидатніших науковців у цій галузі, на конференції фізиків, яка проходила в Університеті Південної Каліфорнії, приголомшив присутніх своєю (як він її називав) «теорією-М»3. Ніхто достеменно не знав, що означала ця літера «М». Дехто припускав, що це «магія», інші думали, що то «містерія» чи «матриця», а були й такі, хто вважав, що тут не обійшлося без почуття гумору: Віттен просто перевернув першу літеру свого прізвища, і з літери «W» вийшла «M». Сам учений відмовлявся це коментувати. Однак він зробив ось що: зібравши докупи весь наявний матеріал щодо різних теорій струн, виснував, що, ймовірно, ми живемо на гігантській мембрані в багатовимірному просторі, де вимірів існує набагато більше, ніж ми собі уявляли. Якщо бути точним — одинадцять. Більша кількість вимірів відкриває для нас більше можливостей і дає більше свободи. Ця ідея справді була приголомшливою. На початку важко повірити в таку неймовірну думку, проте ми говоримо про сучасну фізику, і цю ідею підтримують найвидатніші наукові уми планети4.