Я дуже добре пам’ятаю той перший раз, коли вдався до техніки вкорінення. Тоді я жив у своїй хижці в Британській Колумбії, експериментував із цими методами і почав щоденно вправлятися в укоріненні переконання «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Я хотів повірити в це, тому кожного дня повторював собі: «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Я думав про свій зв’язок із енергетичним павутинням, про істинність сили думки й про те, що, коли б тільки не захотів, матиму доступ до цієї безмежної сили. Я спрямовував свої думки саме на ці речі. Я привчив себе щодня впродовж п’яти хвилин виконувати цю вправу. П’ять хвилин — це зовсім небагато, але зараз ми знаємо, що, зосередивши всю увагу на своїх думках протягом короткого періоду часу, можемо змінити нейронні зв’язки в мозку. П’ятихвилинна вправа, яку ви виконуватимете щодня впродовж місяців, принесе вам неймовірні результати.
Бували дні, коли я закінчував це заняття й відчував натхнення, відчував могутню істину того, що повторював собі. Але в інші дні весь процес видавався холодним і механічним, і хоча я промовляв слова вголос і задумувався над їх значенням, вони не видавалися мені правдивими. Здавалося, наче я брешу самому собі. До того ж інколи я подумки говорив собі щось на кшталт: «Безмежна сила? Ха! У тебе ж ні копійки за душею; нічого у твоєму житті не відбувається. Ти невдаха». Єдине, що мені залишалося, — це ігнорувати такі думки й продовжувати вправлятися далі. Тому інколи, під час занять, увесь процес здавався справжнім і дієвим, а інколи — холодним і механічним, але є одна важлива річ, на якій я хотів би наголосити. Я вправлявся щодня, незалежно від того, подобалося це мені чи ні. Незважаючи на те, чи було в мене натхнення, я виконував це завдання кожного дня. Зробив це звичкою, якої суворо дотримувався.
Ніколи не забуду тієї миті, коли я вже достеменно знав, що це переконання вкорінилося в моїй підсвідомості як вібруючий закон сили. Після того як я розпочав виконувати вправи, минуло кілька місяців. Якось раптово прокинувся посеред ночі, твердо переконаний, що тепер точно «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Відчував, як істинність цього твердження резонувала всередині мене. Це більше не була просто ідея, у яку я хотів повірити, — тепер я достоту знав, що в моєму розпорядженні є безмежна сила. І відтоді це відчуття ніколи не полишало мене. Це невід’ємна частина моєї моделі реальності.
Ми, воїни, маємо виключне право самі обирати для себе переконання. Наша міфологія можливого дозволяє нам це робити. Це величезна перевага, адже завдяки ній ми виплітаємо павутину, чого більшість людей робити не вміє. Вибір переконань — це інструмент, і ми майстерно використовуємо його. Щойно усвідомивши свої можливості, більше ніколи не повернемося до старого способу мислення. Твердо вирішивши завжди реалізовувати своє найкраще «я», ми природно обираємо найкращі переконання, які дають нам найбільше сил.
Це нове вміння обирати для себе переконання вчить нас грати в монополію, і ми дізнаємося, що переконання, які надають нам сили, у цій грі приносять успіх. Ми привчаємо себе вірити, що будемо успішними, притягнемо до себе можливості, доля буде сприятливою, а здоров’я — міцним, і ці переконання допомагають нам усе це отримати. Дещо згодом ми використаємо цей же процес у космічній грі, обираючи для себе нові далекоглядні переконання, і це також створюватиме нашу реальність. Як виявляється, однією з наших найважливіших навичок є вибір переконання, і ми, наче вмілі майстри, наодинці зі своєю свідомістю формуємо власну модель реальності, про що ніхто, окрім нас, не знає.
Не всі люди бачать світ таким, яким бачимо його ми, чи розуміють силу переконань так само, як і ми. У житті зустрічаємо безліч людей і швидко вчимося, що треба все тримати в собі, не розголошувати набутих знань. Розсудливо формуючи свою модель реальності, примножуючи переконання, ми дозволяємо іншим повірити в те, у що вони самі прагнуть вірити, нехай навіть їхні погляди різняться з нашими. У нас немає потреби переконувати інших в істинності наших поглядів. Ми допускаємо існування різних переконань, різних моделей реальності й не сумніваємося в правдивості своїх. Не потрібно, аби інші погоджувалися з нами. Ми всі різні, саме так влаштований наш світ. Немає двох однакових людей. Ніхто з нас не отримав однакового досвіду, ми по-різному дивимося на можливості, тож хіба можна вірити в одне й те ж?
Усі ми виплітаємо енергетичну павутину, керуючись власними концепціями. Дехто розуміє, що робить, а дехто — ні. Кожен грає в цю гру в міру своєї сили. Але ми будуємо дуже тісні взаємозв’язки з іншими людьми: друзями, членами родини, колегами, коханцями, незнайомцями, суперниками. Живемо, керуючись міфами, які самі ж для себе й створили. У цій грі кожен повинен грати по-своєму. Для нас не існує жодних обмежень. У нас є безмежна творча свобода вірити в те, що самі для себе обираємо.