Моя близька подруга поділилася яскравим прикладом однієї синхронічної події, яка трапилася з нею в дитинстві. На той час їй було тринадцять років і вона «палала любов’ю до Бога» (так сама й казала). Щосуботи їздила автобусом, «аби вершити богоугодні справи». Дівчина вірила, що Господь покликав її творити в цьому світі діла Його, тому кожної суботи вирушала назустріч новим можливостям. Напрямок обирала спонтанно, й дуже часто з нею траплялися дивовижні речі, проте того разу сталося дещо зовсім незвичне. Вона їхала в автобусі, аж раптом відчула непереборне бажання негайно вийти. Навпроти автобусної зупинки був готель, і дівчина попрямувала до нього, просто до бару, навіть не знаючи, чому це робить. У Канаді особам до дев’ятнадцяти років заборонено перебувати в барах, тож тринадцятирічна дівчинка вочевидь не могла там сидіти, проте ніхто її не зупинив і не сказав ані слова, хоча один офіціант дивився прямісінько на неї. «Я була наче невидима», — сказала вона, пригадуючи той випадок. Із якоїсь невідомої причини підійшла до жінки, яка самотньо сиділа за столиком, і влаштувалася поруч. «Господь попросив мене передати вам, що любить вас і що ви не самотня», — сказала дівчина, але, здавалося, ці слова лунали від когось іншого. Вона не мала уявлення, ані чому щойно промовила їх, ані якою буде реакція жінки. Останні кілька секунд з подивом дивилася на дівчинку, а тоді зненацька розплакалася.
«Учора я купила зброю, — сказала вона й розповіла про жахливі обставини свого життя, про відчуття безнадії й самотності. — Сьогодні о першій дня я сказала собі: якщо впродовж наступної години Господь не пошле мені якийсь знак і не дасть надії, то я вб’ю себе». Вони обидві поглянули на годинник — за десять друга. Через десять хвилин вона планувала піднятися старими сходами до себе в номер і застрелитися. Обійнявшись, вони обидві плакали, згодом моя подруга пішла, і вони більше ніколи не бачилися.
Як же могла трапитися така дивна подія? Вочевидь, тут діяло щось більше, ніж просто щастя чи збіг обставин. Пояснення ми знайдемо у квантовій теорії взаємозв’язаності. Кожен із нас — частина єдиної вібруючої матриці, і немає сумнівів, що в якихось надзвичайних обставинах щось підводить нас до подій, смисл яких перебуває поза нашим розумінням. Якимось чином глибина відчаю тієї жінки збіглася з наміром маленької дівчинки творити добро, і вони зустріли одна одну. Саме так працює Всесвіт, і багато про що ми навіть не підозрюємо.
Психологиня й письменниця Джин Г’юстон розповідає про свою розмову з відомою антропологинею Марґарет Мід. Вона помітила, що з Мід надзвичайно часто стаються непередбачувані щасливі випадки. Здається, вона завжди опиняється в потрібному місці в потрібний час. Одного дня Джин поділилася з Мід своїми спостереженнями.
— Вам так щастить, — сказала вона.
— Авжеж, я знаю, — відповіла Мід.
— Як так? — не вгавала Г’юстон.
Марґарет Мід якусь мить дивилася на неї, а тоді відповіла своїм грубим голосом:
— Бо я цього очікую4.
Чи й справді все так просто?
Романіст Сомерсет Моем висловився щодо цього дещо по-іншому: «Кумедна річ — життя; якщо ти відмовляєшся від усього, крім найкращого, ти дуже часто саме це й отримуєш»5.
Зустріч з Енні, моєю наставницею з мистецтва слухати, була синхронічною подією, яка змінила траєкторію мого життя, і я розповім вам про це в наступному розділі. У моєму житті (як і в більшості людей) траплялося безліч синхронічних подій, і що більше ми віримо в них, то частіше вони стаються. Ми закликаємо синхронічність своєю вірою у відкритий динамічний Усесвіт, де немає нічого неможливого, де наші думки та бажання почуті і втілюються в життя. Як сказав учений та письменник Джозеф Кемпбелл, коли ми сповнені пристрасті до якоїсь справи, тисячі невидимих рук допомоги6 простягнуті до нас. Чи можливо таке? Ґете, безсумнівно, так і думав. Він написав: «Якщо ти людина дії і таланту, то будь гідним і дочекаєшся милості величних, заступництва впливових, руки допомоги людей активних і добрих, прихильності громади та любові дорогої тобі людини»7. Стрімка кар’єра Ґете в судовій системі вісімнадцятого сторіччя є свідченням правдивості його переконання.
Коли ми приймаємо свою єдність з рештою наявних речей, то закликаємо в життя синхронічність, водночас залишаючись собою. Наші думки, переконання та дії резонують в енергетичному павутинні, притягуючи найдивовижніші обставини. У той момент, коли будемо готові прийняти допомогу від «невидимого союзника», ми притягуватимемо жадане в усіх сферах життя. Як зі світу видимого, так і з невидимого, зі збагненного і все ще втаємниченого, з нами траплятимуться дивовижні речі.