На той час Мілан Кундера належав до керівництва Спілки чехословацьких письменників, хоча й не займав у цій організації головних посад. До комуністичної партії Кундера вступив дуже молодим — в 19 років (1948), однак вже 1950 року був виключений з партії за якусь незначну студентську провину, яку потрактували як антипартійну поведінку. Щоправда, це не зашкодило йому продовжити навчання, очевидно, завдяки втручанню його батька, який користувався авторитетом у влади. В КПЧ Кундеру було відновлено аж 1956 року, і він перебував у її лавах до того часу, коли 1970 року його остаточно виключили з партії. У період «празької весни» Мілан Кундера підтримував позиції тих, хто прагнув реформувати суспільство. Значний резонанс у країні мав його виступ на четвертому з’їзді чехословацьких письменників (1967), у якому було переглянуто всю післявоєнну історію чеської літератури. На думку Мілана Кундери, і про це він говорив у своєму виступі, процеси культурної інтеграції в XX столітті та зростаюче значення так званих «світових» мов створюють умови, у яких «малі народи можуть захистити свою мову і свою своєрідність лише культурною вагомістю своєї мови, неперевершеністю створених на цій мові цінностей». Як висновок, письменник наголошував: «Кожний, хто своїм вандалізмом та безкультур’ям, рабським мисленням підкошує ноги майбутньому культурному розвитку, цим самим підкошує ноги самому існуванню нашого народу». Промова Мілана Кундери була різко засуджена найвищим партійним керівництвом. Однак критикували письменника не лише комуністи. Так, для молодого, безпартійного Вацлава Гавела (народився 1936 року), що на той час був уже відомим драматургом і головою «Кола незалежних письменників», Кундера уособлював, як напише Гавел через двадцять років у книзі «Заочний допит», — «недогматичний істеблішмент». До речі, саме на цей, пам’ятний 1968 рік випадає початок європейської популярності Мілана Кундери — роман «Жарт» побачив світ перекладеним на французьку мову з рекомендацією Луї Араґона: «Ось роман, який я вважаю прекрасним твором». Кундера в цей час наївно вважає, що завоювання «празької весни» непохитні, про що заявляє у своєму виступі в центральній пресі, навіть незважаючи на присутність радянських військ у країні. Вацлав Гавел сприймає заяви Кундери як занадто пафосні і закликає до організації опору окупації. Події наступних років все розставили на свої місця — Гавел став лідером дисидентського руху, п’ять років провів у в’язниці, а в листопаді 1989 року очолив «оксамитову революцію», після її перемоги був обраний президентом, Мілан Кундера, потрапивши в еміґрацію, став одним з найвідоміших у світі чеських письменників. Переклади його романів постійно входять до списків бестселерів у країнах Західної Європи, а також США, де видано вже не одну монографію, присвячену його творчості. Найцікавіше ж те, що Мілан Кундера в романах «Безсмертя» та «Неквапливість» переходить на французьку тематику, а останній із названих творів пише французькою мовою. Отож, письменник зараз збагачує не літературу «малого народу», згідно з його ж власним визначенням, а велику франкомовну літературу. Якраз на цьому аспекті творчого розвитку Мілана Кундери я б хотів особливо загострити вашу увагу, згодом ми спробуємо пошукати відповідь, що ж стало причиною таких метаморфоз, а точніше, спитати про це в самого письменника, «розмову» з біографією якого продовжуємо вести далі.