Але 1826–1827 року збанкрутувало видавництво, яке видавало його книги. Він сам був пайщиком цього видавництва. Значна частина боргу припала й на нього. Борг йому пощастило сплатити цілком, але здоров’я було втрачено. 1832 року знаменитий письменник помер.
Вальтер Скотт в європейській літературі був першим письменником, який запровадив у моду й примусив полюбити історичний роман. Історичний роман — це оповідальний твір, дія якого відбувається на фоні значних історичних подій. Дійовими особами такого роману можуть бути й люди, які справді існували, й люди, вигадані автором. Але й ті й інші повинні бути подані згідно з даними історії, тобто такими, якими вони могли б бути певного, вибраного автором часу. Для цього треба дуже добре знати епоху, яку описуєш, її історію, її побут, суспільні взаємини. Треба добре розуміти причини історичних подій і вміти роз’яснювати їх читачеві не за допомогою міркувань, а за допомогою художніх образів. Для цього не досить тільки однієї жвавості уявлення. Для цього треба вивчити документи істориків, залишки матеріальної культури минулого. Історичних романів після Вальтера Скотта написано чимало, але небагато таких, які варто читати, таких, які б подавали більш-менш правдоподібне відображення минулого. Найчастіш буржуазні письменники подавали неправдиве зображення минулого, змінювали його в інтересах пануючого буржуазного класу.
Вальтер Скотт був консерватор — захисник того ладу, який за його часів існував в Англії, і супротивник усяких реформ. Він намагався довести, що колись поміж феодалами й кріпаками нібито існували взагалі добросусідські патріархальні стосунки і їм легше було зрозуміти один одного. А тепер — як каже одна з дійових осіб у романі Вальтера Скотта «Пірат» — «все на світі — предмет купівлі і продажу. Земля віддана на відкуп, починаючи з поверхні аж до найглибших надр; вогонь і паливо продаються й купуються; бідняки, які борознять океан своїми сітями, віддають гроші за привілей потонути в ньому. Все на світі й під землею цінується, продається й купується. В багатьох країнах священики продають місця в раю; всюди люди охоче купують пекло ціною здоров’я, багатства й спокою сумління».
Вальтер Скотт намагався заспокоїти своїх читачів думкою про те, що все це «псування доброго старого часу»— тільки тимчасове явище. Люди кінець кінцем одумаються, добре начало переможе, і все буде гаразд. Він намагався і в минулому загладжувати надто різкі риси суспільного життя. Романи його здебільшого закінчуються картиною загального добробуту й щастя. Коли він виводить лиходія, він майже завжди намагається пом’якшити зображення, поруч з негативним образом ставлячи образи позитивні, стараючись відшукати і в лиходія якісь добрі почуття.
Все це, з нашого погляду, вади романів Вальтера Скотта. Феодальний лад, який він так любив ідеалізувати й протиставляти буржуазно-капіталістичному ладові, в дійсності тримався так само на пригніченні і поневоленні трудящих мас. Ніякого «доброго старого часу» ні для кого, крім феодалів, не було. Форми пригнічення були інші, але через це вони аж ніяк не були легші. Буржуа згідно з прислів’ям «бив карбованцем», експлуатуючи найману працю, а «благородні рицарі», якими іноді так захоплюється Вальтер Скотт, «били ломакою». В цьому тільки й полягала вся різниця. І шотландські феодали, які особливо близькі серцю Вальтера Скотта, насправді були такими самими варварами й дикунами, що визнавали тільки закон грубої сили, як і феодали інших країн Європи. З цього погляду ідеалізація рицарства Вальтером Скоттом перекручує історичну дійсність і, звичайно, неприйнятна для нас.