— Мені тяжко зізнатися собі, але я люблю тебе, Макс, — видавив я з себе.
Макс піднімав ящика з Тоцьким. Він зупинився, роздявив рота, сапонув ротом повітря і гепнув тим ящиком об землю.
— Ти шо! Хочеш мене в жопу віддрючити!
Я стояв і мовчав. Шматки Тоцького повивалювалися на сніг. В помаранчевому освітленні вони виглядали як копчений бекон.
— Ти шо, підар? — Макс млином замахав руками. — Ти шо, за кого мене тримаєш?… А може, тебе замочити, Лу? Я не люблю підарів, Лу!
Проповзла парочка, яка вивалилася з «мерса». Баришня спіткнулася об руку Тоцького, підняла і простягнула мені.
— Будь ласка, це ваше!
Макс випнув губу.
— Ні. Не його, — сказав він. — Тоцького.
— Ні, я бачила, як ви упустили.
— Ні, це не моє, — повторив я. — Мої на місці.
Для достовірності я простягнув їй свої руки, щоб вона розуміла, на кого нарвалася. Найшла лоха.
Дамочка подивилася і побачила руку Тоцького з золотим брюліком, а я виматюкав подумки Макса — лишати рижуху, бля, точно козел, може тільки козел. Але потік моїх думок несподівано перервався. Дамочка жбурнула частину Тоцького під ноги і заверещала, забила об дублянку руками, мов крильми курка. Отак вона стояла і кричала, хто його зна скільки. Опам'ятався Макс. Він витягнув свого кольтяру, ткнув дамочці під носа.
— Заткнись, дура! І вйобуй звідси, а не то я…
Я нахилився і став збирати решки Тоцького, думаючи, як замочити Макса, і про підара думав також. Дамочка не переставала верещати.
— Я тебе в жопу оддрючу, а твій фраєр тебе ж і розпиляє!
Ліхтарі лізуть в очі. Мені обридла ця парочка сраних мажорів. Максу, видно, теж, а швидше ґанджу покурити закортіло або по вені чорної прогнати. Він наводить шмал на пару і кричить на всю Тарасівську:
— Блядь, ану валіть звідси!
Тут мене пробиває. Я кажу Максу:
— Макс, а ти знаєш щось про любов?
Кеглі Макса так торохнули, що почули на Троєщині.
— А ти шо, підар? — говорить вкрадливо Макс.
— Ти чо, охрінів. Я тобі про вищу любов втіраю! — я йому.
— Ну ти насрав, — відповідає Макс і тягне руку за шмалом.
Мені робиться ніяково і смішно. Ще валить сніг, сиро і така хєрня, що навіть у кіно не знайдеш. Тарантіно на відгул пішов. Ага. Посцять.
— Мочи, що тягнеш. Я тільки й жду, щоб ти своїми мізками посрав!
І так пру на нього, а він стоїть, ворушить кеглями. Порожняк повний.
— А хто втірав про любов! — завівся по-новій Макс.
— Ідіот, я тобі про любов братську. Про християнську говорив.
Макс якось обм'як, присів навпочіпки, звісивши руки зі шмалом на колінах. Я схилився над ним в брунатних сутінках, з дорогим запахом парфумів та поту, що струменіли з цих двох.
— Ти чого брюлік у Тоцького з пальців не зняв? — уже спокійно запитав я.
— Я не відморозок, — тихо так, наче дитина, сказав він, і велетенські його руки затремтіли на колінах.
— Чистої води, — гнув я своє.
Посипав сірий як попіл сніг. Я сів поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.
— Що з ними робити? — заворушилися кеглі у голові Макса.
— Замочити.
Мужик зомлів і повис на дамочці.
— Ні. Ми їх відпустимо. Мама нічого не говорила.
Я витягнув «берету».
— Слухай, Макс, на кой хєр ми тягнемо цей ящик? — запитав я у нього.
— Мама ж, блін, сказала… А ну розвернись сракою, — звернувся він до дамочки.
— Мама, недоумку, сказала про другий ящик, — видав я йому істину в останній інстанції.
— Еге… — він продовжував вивчати зад дамочки.
— А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, — давив я своє.
— Ти в натурі?
— Куди натурніше.
Макс заходився вивчати мужика.
— Ідіть на хєр звідси, — заревів він бугаєм на парочку.
— Стоять!
— Пиздуйте!
— Ти нариваєшся!
— Нехай допоможуть збирати Тоцького!
— Да, тільки разом! Да!
Ми четверо, розплилі у жовтку всіляких там підсвіток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все поміщалося, складалося нормально, тільки ящик трохи промок і розвалився. Але чисто технічна проблема викликала у мене обґрунтовану підозру. Я зупинився з шматком грудини Тоцького і глянув суворо на Макса.
— Макс…
— А?…
— Макс, — дипломатично почав я. — Ти, брат, не думай, що я знову наїжджаю на тебе…
— Ти стосовно підара? Забудь, старичок. Давай швидше упораємося…
— Який в хєра підар! Скоро нас самих так виїбуть, що місця на сраці не знайдеш, де штопати.
— Ти чо?! А?
Я сів прямо на жовтий сніг. Макс проти мене.
— Макс, скажи, де голова?