Великою прихильницею квітки була також знаменита співачка Аделіна Патті. Спочатку вона віддавала перевагу червоній троянді, але після приголомшуючого успіху в «Травіаті» визнавала як єдину прикрасу і своєї зачіски, і одягу, і свого розкішного помешкання лише червону камелію.
Із Франції квітка перекочувала до Німеччини. Протягом тривалого часу була тут доволі рідкісною, що засвідчує, наприклад, хоча б ціна букета, подарованого принцем Генріхом Прусським дружині на день річниці шлюбу. За кожну його квіточку, вирощену в теплицях маркграфа Баденського, заплатили по два червінці, як на той час — чималі гроші.
У першій половині XIX століття камелія з'явилася в Росії, спочатку в Петербурзі. В тепличних садах графині Нессельроде збирався часом увесь аристократичний світ столиці, аби подивитися на її цвітіння.
Взагалі, і тут вона користувалась великою популярністю як модна квітка, особливо серед тих, хто мав значні кошти й не шкодував їх для придбання рідкісного букета.
Але найголовнішим місцем розведення камелії в Європі вважається північна Італія. Тут, у містечку Тремезин біля озера Комо, можна побачити цілий ліс цієї рослини. Її гарному розвитку сприяє місцевий червоно-рудий грунт.
Під відкритим небом, у сприятливому кліматі, дерева камелії в Тремезині сягають небаченого зросту і в пору щедрого цвітіння приваблюють безліч туристів.
Пік цього чарівного дійства припадає в основному на квітень, коли гаї камелії так буйно обсипані цвітом, як у нас вишневі сади весною. Вирощують дерево не лише з допомогою живців, а й з насіння, причому насінні рослини дають безліч нових гібридів.
Крім того, італійці застосовують і вкрай своєрідний спосіб розмноження так званої японської троянди — листя рослини втикають просто в землю.
Звичайно, в інших країнах такий спосіб культивації вимагає тривалих зусиль і часу, у Тремезині — завдяки благодатному клімату — він дає прекрасні результати.
Як уже згадувалось, нові різновиди камелії можна одержати, висіваючи насіння. Але відомий також інший метод — перехресне запилення. Воно легко здійснюється, оскільки пилок цієї квітки довго зберігає свою живучість.
Хаген із Гента, ставлячи дослід, тримав пилок загорнутим у папірець шістдесят п'ять днів і одержав потім добрі наслідки від запилення. На підставі інших дослідів доведено: пилок може зберігати свою силу протягом двох років.
Забарвлення камелії, як відомо, переважно біле та яскраво-червоне. Але садівники, отримавши різноманітні між цими двома Кольорами, відтінки хоч би там що, а забажали квітів жовтої й синьої барви. Щодо першої — це їм частково вдалося, камелію жовтого кольору привіз у 1860 році з Китаю англійський дослідник Форчун. Спочатку вона все не розцвітала, а коли зацвіла — виявилась махровим різновидом Cam. sasanqua, і таким чином поступалася за величиною японській квітці. Щодо синьої камелії, то, незважаючи на численні спроби, усе це залишилось фантазією.
Захоплення камелією зазнало таких самих метаморфоз, як свого часу пристрасть до тюльпанів у Голландії. Спритні люди не обійшли її своєю увагою, й вона стала зручною нагодою для наживи.
Відомий французький письменник і водночас пристрасний прихильник квітництва Альфонс Карр описує процес, який відбувся в Парижі з приводу надісланих з Америки двох нових різновидів камелії. Покупець заочно, покладаючись лиш на опис кольору й зображення квітки, надіслані постачальником, зобов'язався заплатити 11000 франків. Однак, коли надіслані зразки зацвіли, забарвлення квітів виявилось надто далеким від очікуваного. Паризький садівник відмовився платити величезну суму. Зав’язався судовий процес, і суд став на бік американця, й садівнику довелося задовольнити позов.
А тим часом преса так багато писала про це, публіка так зацікавилась тими квітами, що на оглядини в зимовий сад на Єлисейських полях, де їх було виставлено, збігся мало не увесь Париж.
Тоді догадливий садівник подвоїв плату за вхід, а також розпочав продаж «скандальних» квітів, і таким чином майже покрив судові витрати.
Інший подібний випадок — історія, що відбулась у 1840 році з одним із різновидів камелії, купленої Вершафельтом у Генті за тисячу франків. Вона називалась «Королева Вікторія».
Ця чудесна рослина мала величезні (два з половиною вершки в діаметрі) круглі махрові квіти темно-червоної барви з білою поперечною смужкою на кожній пелюстці, одне слово —абсолютна довершеність.
Щоб поглянути на неї, люди їхали з усіх усюд.
І ось Вершафельт, аби покрити витрати і водночас зробити задоволення любителям, придумав безпрограшну лотерею. Він випустив десять акцій по 2 5 0 франків кожна. На одну акцію призначались десять різних сортів камелії, але серед них обов'язково був паросток «Королеви Вікторії». Десять акцій негайно розкупили. Тоді він випустив ще сто, й вони теж розійшлись. Тридцять три придбав Гент, шістдесят — інші бельгійські садівники, решта дісталась іноземцям. Отож за короткий строк власник рідкісної квітки нажив 15000 франків. Окрім того, у нього залишався ще маточний зразок.