Тут натомлене сонце хотіло припинити свою роботу, але богиня весни, як жінка, як істота надзвичайно чуйна до чужих страждань, побачивши цю бідну на рослинність країну, змилостивилась і звернулась до сонця з проханням:
— Всемогутнє розкішне світило, дозволь мені одягнути у квіти й ці холодні краї. Це правда, що веселка вже витратила майже всі свої барви, але залишилося ще чимало лілової. Дозволь же мені прикрасити цю землю хоча б нею.
— Гаразд,— відповіло гонце,— сійте лілове!
І богиня весни, набираючи повні пригорщі лілового проміння сонячного спектра, почала сипати ним на кущі, на поля Скандінавії. Там, де вони падали, одразу ж виростали — сотнями й тисячами — чудесні грона бузку.
Та незабаром тут його з'явилося стільки, що сонце, звертаючись до богині весни, вигукнуло:
— Ну, досить, досить! Хіба ти не бачиш, що всюди тільки й видно лілове?
— То нічого,— відповіла богиня,— не заважай мені! Цим нещасним, закованим у кригу землям невідомі ні пристрасна жага троянди, ні поцілунок духмяної фіалки, ні п'янкий запах магнолії, дамо ж їм, принаймні, цілі ліси, цілі моря бузку.
Та сонце цього разу не послухалось і, узявши з рук веселки палітру, змішало залишки основних семи кольорів й заходилося сіяти одержане таким способом біле проміння на кущі й деревця. Так і виник білий бузок, що поряд з ліловим утворює ніжний, приємний контраст...»
Ось чому бузок починає розпускатися з перших же теплих весняних днів, і ніде так щедро й розкішно не цвіте, як у Швеції, а також у Норвегії — країні, що вражає увесь світ своєю дивовижною фізичною й моральною силою...
У Європі бузок — чужоземець, Його батьківщина — Мала Азія, Персія. У наших краях він уперше з'явився у Відні в 1562 році, коли Ангеріус Бусбег привіз його з Константинополя, де побував послом імператора Фердінанда І при дворі султана Сулеймана.
Приблизно в цей же час бузок, мабуть, потрапив і до Англії, оскільки в описові парку улюбленого замку королеви Єлизавети —
Hohcer, закладеного ще за Генріха VIII, зазначається, що там було кілька мармурових басейнів, біля одного з них росли шість кущів бузку... Опис зроблено під час правління Карла II, і замок, і парк навколо нього він подарував одній із своїх фавориток, а та, занедбавши рідкісний сад квітів, згодом продала все, що мало якусь ціну.
Тобто у XVI столітті бузої? в Європі — ще велика рідкість, але його' невибагливість до грунту й суворої температури, прекрасні квіти з чудесним запахом сприяли швидкому розповсюдженню. Років через сорок він уже ріс чи не в кожному європейському саду. Діти гралися його буйним суцвіттям, як і тепер нанизуючи окремі квіточки одну на одну, або вишукували «на щастя» серед звичайних, чотирипелюсткових — п'яти-шестипелюсткові. Вважається, якщо таку квіточку з'їси — будеш щасливий.
Про це повір'я, дуже популярне серед молоді, просто й гарно сказано у віршику (він свого часу ходив по руках) якогось невідомого поета:
«Пам'ятаєш, як весною В день ясний, мов образок,
Обривали ми з тобою П'янко пахнучий бузок.
Ти шукала білосніжних П'ять щасливих пелюсток,
І схвильовано, і ніжно Так бринів твій голосок:
«Все чотири у суцвітті,
Все не бачу я п'яти,
Мабуть, щастя в цьому світі 0 Мені, бідній, не знайти».
А далі — мова про те, що, нарешті, п'ятипелюсткова щаслива квітка була знайдена, вона справді не обманула сподівань, і віршик закінчується такими словами:
«З того часу, як дізнаюсь,
Що в саду цвіте бузок —
Згадую й благословляю День ясний, мов образок...»
Але трапляється також, що замість чотирьох традиційних пелюсток у такій квіточці бузку — всього три. То нещастя. Її навіть у руки брати не можна.
Зате символи щасливої квітки часто виготовляли із золота й емалі у вигляді брошки, обручки, браслета —- взагалі на різних жіночих ювелірних прикрасах.
В Англії бузок, хоч як це дивно, вважали квіткою горя, очевидно, через те, що його лілові та бліді відтінки нагадують колір смерті.
Давнє англійське прислів'я навіть стверджує: той, хто носить бузок, не носитиме обручки. А тому надіслати юнакові, котрий сватає дівчину, гілку бузку — означає відмовити. І такий ввічливий спосіб відмови часто застосовували. -
У цій країні тривалий час ріс тільки ліловий бузок, а про те, як з'явився білий, існує переказ. Розповідають, що один багатий лорд образив дівчину, яка довірилась йому, і та померла з горя. Невтішні друзі засипали надгробок її могили бузком.