На цю виставу звідусюди пливли тисячі глядачів, і якось Фрідріх Барбаросса, присутній на одній з них, зауважив, що веселішого свята йому ще не доводилось бачити.
Особливо ж славились вони тим, що юнак чи дівчина вибирали
собі тут наречену чи нареченого, тобто подібні баталії завжди закінчувалось численними шлюбами.
Та не завжди троянда відбувала таку приємну мірію в моралі Франції.
Драматичну роль зіграла вона в житті Генріха IV в дні його молодості. Тоді він ще носив титул принца Беарнського.
Досконало володіючи мистецтвом стрільби з лука, він узяв участь у змаганні, влаштованому при дворі Карла IX, короля Наварського, у замку Нерак в 1566 році.
Влучити треба було в апельсин. Герцог Гіз, починаючи, збиває його з першого разу. Тоді Генріх підходить до однієї прекрасної сільської дівчини, присутньої на змаганнях, просить у неї пришпилену на грудях троянду, і пропонує зробити її предметом змагання.
Гіз не поціляє. Генріх пронизує троянду наскрізь й урочисто підносить її разом із стрілою дівчині.
Проте стріла, що пронизала троянду, водночас пронизала й серце молодого Генріха.
Він безтямно закохується в чарівну селяночку й повсякчас шукає випадку познайомитися з нею ближче.
Виявляється, це донька придворного садівника Флеретта.
З наступного дня садівництво стає улюбленим заняттям Генріха.
Він розташовує квітники поблизу басейну, куди, як дізнається Генріх, приходить по воду Флеретта, й разом із батьком дівчини старанно висаджує та доглядає рослини.
Відбувається тісніше знайомство. Приваблена увагою високопоставленого принца, зачарована його красою й молодістю, Флеретта й сама закохується.
Молодята на сьомому небі, блаженствують... Та у справу втручається суворий вихователь принца де ля Гошері. Вбачаючи, що подібне знайомство не личить принцеві, він усіляко переконує його покинути Флеретту, а коли той не погоджується, влаштовує його від'їзд додому в По.
Нічого не вдієш, доводиться розлучатись, але принц заприсягнувся Флеретті, що ніколи не забуде її, й повернеться в Нерак за першої ж можливості.
Бідолашна Флеретта не вірить, у відчаї заламує руки, проливає гіркі сльози й каже, що їй залишається одне — померти.
«Чи бачите ви,—звертається дівчина до Генріха у хвилину, коли подає голос дзвін, сповіщаючи: усе готово до від'їзду,— чи бачите ось цей басейн, що утворила затока Гаронни? Хоч би коли й хоч би звідки ви приїхали сюди, ви завжди знайдете мене тут!»...
Принц їде. Минає кілька місяців.
Непостійний за своєю вдачею, він незабаром забуває Флеретту й починає залицятися до інших. Флеретта дізнається про це. Не раз принц приїздить навіть до Нерака, та завжди має на оці інших, забуваючи про бідолашну Флеретту.
Та ось одного разу, гуляючи в саду у замку, він випадково зустрічається з Флереттою, котра за цей час стала ще прекраснішою. Кохання до дівчини збурюється в ньому, як і колись.
Він голубить її, благає пробачити його забудькуватість і прийти на побачення до басейну, де вони раніше зустрічались.
«Гаразд,— відповідає Флеретта,— о 8 годині я буду там».
Окрилений радістю, принц о 8 годині поспішає на побачення. Та нікого не знаходить у домовленому місці.
Чекає півгодини, годину.
Тоді, розчарований та роздратований, збирається повернутися до замку, але раптом на місці, де завжди зустрічався з Флереттою, помічає маленький кілочок, а на ньому записку.
Та вже вечір, темно — нічого не розібрати.
Тоді він поспішає до замку. Із хвилюванням розгортає папірець і з жахом читає: «Я вам сказала, що ви завжди знайдете мене у басейні. Добре пошукайте... може, знайдете... Ви вже не кохаєте мене. Що мені робити, мабуть, така вже моя доля. Боже милостивий, прости мене, грішну!»
Збагнувши зміст записки, принц впав у відчай. Б'є на сполох, скликає людей. Усі з ліхтарями й факелами мчать. до басейну і справді знаходять у ньому тіло Флеретти.
Бідолашна вибрала смерть, а не муки кохання.
Горе Генріха було безмірним.
Хоч скільки після цього залицявся до перших красунь, хоч скільки закохувався, а Флеретти забути вже не міг.
Невидима тінь її переслідувала його завжди і всюди, і навіть у старості він не раз згадував свою, чисту душею, чарівну сільську троянду й гірко-гірко оплакував її.
Такою ж квіткою горя троянда постала спочатку й в історії Англії.