Майже невідома тут до XIV століття, вона з'явилася при дворі англійських королів незадовго до початку кривавої чвари між домами Йоркським та Ланкастерським і так зачарувала їх своєю красою, що ті й другі вмістили троянду у своєму гербі, перший вибрав собі білу, а другий — червону, внаслідок чого розбрат, що виник між Генріхом VI Ланкастером та Едуардом Йоркським за право на англійський престол,має назву війни червоної та білої троянд.
Про цей вибір троянд у хроніці Шекспіра «Генріх VI» знаходимо таку сцену.
Події відбуваються у 1450 році в парку Тампль біля куща троянд. Зійшлося багатолюдне зібрання, щоб обговорити, кого вибрати на трон.
Надходить Плантагенет, один із тих, хто має право на престол, і всі, ніяковіючи, змовкають.
Тоді Плантагенет (представник дому Йорка) мовить: «Нехай кожен дворянин, хто високо шанує своє звання й вірить у правдивість моїх слів, зірве зі мною ось цю білу троянду».
Сомерсет: «А той, хто не лестивець і не боягуз, стоїть за правду, зірве зі мною цю червону».
Варвік: «Ненавиджу я будь-які рум'яна, тому, не лестячи, зірву з Плантагенетом білу».
«В такому разі,— каже Йорк у другій частині першого акту,— я піднімаю високо молочно-білу, нехай вона красується на штандарті Йорка, щоб вести боротьбу з Ланкастером...»
У хвилину, коли Річард Плантагенет займає трон, король Генріх з'являється зі своїм почтом — усі з червоними трояндами на капелюхах.
Тоді у страшному гніві Річард вигукує: «Ні, я не заспокоюсь до тих пір, поки моя біла троянда не перетвориться на червону від теплої крові Ланкастерів...»
І ось під знаменом цих-то двох мирних троянд і спалахує вищезгадана страшна братовбивча війна, котра тривала понад 30 років, була украй кровопролитна й відзначалась винятковою жорстокістю як з одного, так і з другого боку.
Кущі, де були зірвані ці дві історичні троянди, росли у Лондоні в парку Тампль (цей парк настільки густий і прекрасний, що в ньому й досі відбуваються виставки квітів) до останнього часу й загинули лиш кілька років тому.
Пізніше на згадку про цей розбрат англійські садівники вивели особливий сорт, котрий одержав назву ланкастер-йоркський і відрізнявся тим, що на одному й тому ж самому кущі цвіли червоні та білі троянди.
Але, відсвяткувавши так сумно свій прихід до Англії, цариця квітів незабаром згладжує печальні. спогади про ті події й стає загальною улюбленицею.
Слугуючи спочатку символом акторського ремесла, котрі, за приписом королеви Єлизавети, могли з'явитися поза театром у звичайному одягу, але з трояндою на черевиках, вона перекочовує незабаром на убори найвишуканіших модниць і модників Англії. Франти носили її за вухом: чим більша квітка, то більший шик. І не лише влітку, але й взимку. І, оскільки, жива троянда взимку на той час була великою рідкістю, то люди із середнім достатком мусили обходитись штучною. Незабаром з живою трояндою за вухом почала з'являтися на людях і сама королева Єлизавета, з такою трояндою якийсь час навіть карбували її зображення на срібних монетах.
Нарешті, троянда відіграла цікаву роль і в житті покійної королеви Вікторії.
Розповідають, що на придворному балу на честь принца Альберта Кобурзького, який приїхав до Англії сватати королеву Вікторію і дуже сподобався їй, королева, виявляючи свої почуття, відкріпила троянду з корсажа й передала йому.
Зачарований такою увагою, принц був у захопленні і, не знайшовши на своєму фракові петельки, де б міг закріпити дорогоцінний подарунок, негайно зробив, якраз навпроти серця, хрестовидний розріз на тканині й увіткнув туди троянду.
Ця винахідливість і ціна, якої він надав її невеличкому знакові
уваги, остаточно полонили Вікторію. Вона погодилась стати його дружиною.
То був дід короля Георга III.
Нарешті, троянда була й останньою квіткою, яку забрав із собою в могилу король Едуард VII. Прощаючись із ним навіки, вся у сльозах, королева Олександра, коли він лежав уже в труні, вклала йому в руку чудесну улюблену ним білу троянду.
ТРОЯНДА В НІМЕЧЧИНІ ТА В РОСІЇ
У Німеччині троянда (шипшина) з'являється ще за часів язичництва. У давньогерманських сагах вона присвячена цариці неба Фризі, ось чому навіть і до цього часу у багатьох місцевостях її називають Фригадорн. Зривати її дозволялося лише в п'ятницю — день Фриги. Вона росла на місцях, де колись були капища й де відбувались криваві жертвоприношення.
Трояндою користується й германський бог вогню Локі з настанням весни. Він сміється, й од його сміху тікає холод, тане сніг, а земля покривається трояндами.
Троянда згадується і в легенді про Брунгільду. Будучи валькірією, обов'язок яких переносити з поля битви душі загиблих за вітчизну воїнів у Валгаллу, Брунгільда зраджує даній обітниці і, втрутившись у битву двох королів, допомагає одержати перемогу тому з них, котрому Вуотан, бог війни, визначив загинути. У покару за це розгніваний Вуотан підкладає їй під голову гілку дикої троянди з мо-ховидними наростами, й Брунгільда та все її оточення впадають у глибокий сон, від якого вона може прокинутись лиш тоді, коли який-не-будь принц прийде і розбудить.