Трояндові ж пелюстки, як свідчить Пліній, відіграли вирішальну роль і в подальшому житті Клеопагри — вони допомогли їй переконати підозріливого -Марка Антонія у щирості її кохання.
Як відомо, під час дружніх бенкетів римляни мали звичай опускати у вино трояндові пелюстки зі своїх вінків і разом з вином випивати на знак щирої прихильності до тих, хто кинув їх у чашу. Коли Антоній став украй підозріливим і так звик до думки про підступність Клео-патри, що примушував свого слугу куштувати всі страви, то цариця, аби заспокоїти його, зробила ось що.
Вона звеліла обприскати сильною отрутою троянди свого вінка й, коли сп'янілий Антоній, клянучись їй у коханні, осипав отруєні пелюстки до своєї чаші з вином і хотів випити, Клеопатра, вирвавши чашу з рук Антонія, сказала: «Поглянь, любий Антонію, як мені легко було б позбутися тебе, аби тільки я могла без тебе жити!» І, повелівши привести засудженого до страти невільника, наказала йому випити чашу Антонія.
Смерть невільника настала миттю і, як стверджують, так витверезила Антонія, що він із вдячності попросив Клеопатру, якщо помре раніш за неї, не забувати постійно уквітчувати його могилу трояндами.
Ознайомившись коротко з тим, яку роль відігравала троянда у східних народів, полинемо тепер до Греції — центру розумового життя усього давнього світу.
Греки вважали троянду даром богів, і знаменита поетеса Сафо назвала її царицею квітів. Появу цієї найчарівнішої з квіток давні греки оповили цілою низкою чудових легенд.
За словами Анакреона, вона утворилась із білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти (Венери), коли богиня краси й кохання вийшла після купання з моря. Побачивши на ній цю, не менш прекрасну, ніж вона сама, квітку, боги одразу і оббризкали її нектаром, котрий і надав їй дивовижного запаху. Одначе нектар, що дарує безсмертя, внаслідок заздрощів деяких богів, не дав його троянді й вона залишилась такою ж смертною, як усі, хто народжується на землі.
Білу троянду, що з'явилася у всій своїй цнотливості й чистоті, жерці Афродіти віднесли до храму цієї богині й прикрасили нею вівтар і сад навколо нього. І троянда залишалась білою, аж поки серце Афродіти не вразила жахлива звістка про те, що її коханого Адоніса смертельно поранив вепр.
Забувши про все, у невтішному горі богиня мчить до гаю Піфона, де лежить її милий, біжить, не звертаючи уваги на гострі колючки троянди, котрі кривавлять їй ноги. Кілька крапель цієї божественної крові падають на троянди, і з білих вони перетворюються на яскраво-червоні.
За іншою легендою, біла троянда перетворилась на червону під час одного з бенкетів, який влаштували боги на Олімпі.
Пурхаючи у веселім танку, Амур ненароком перекинув своїми рожево-червоними крильцями чашу з нектаром, котрий, потрапивши на квітнучі неподалік білі троянди, забарвив їх у червоний колір і водночас надав дивовижного запаху.
Ще поетичніша легенда про створення червоної троянди богинею Флорою.
Флора, яка тривалий час не любила й уникала зустрічей з Амуром, була, нарешті, вражена його стрілою й одразу ж загорілась до нього палким коханням. Але хитрий божок, досягнувши бажаного, почав тепер сам уникати Флори, і ось тоді, у невтамованій пристрасті, вона вирішила створити квітку, яка сміється й плаче, поєднуючи в собі смуток і радість.
Побачивши чудову квітку, що виростала в її руці, богиня у захваті хотіла вигукнути: «Ерос!» (так звали греки Амура), але, соромлива від природи, затнулась, почервоніла і, проковтнувши перший склад, лише мовила «рос» (тобто рожа, що по-грецьки означає троянда). Квіти, що росли навколо, підхопили це слово, і відтоді її почали називати саме так.
І, нарешті, ще за одним переказом, троянда походженням своїм завдячує богині полювання Діані.
Закохана в Амура, богиня приревнувала його до дивовижно прекрасної німфи Розалії, вважаючи, що той вибрав саме її. І ось одного разу, в лихому гніві, вона схопила нещасну, потягла в найближчий терновий кущ і, зранивши страшними колючками, позбавила німфу життя.
Дізнавшись про гірку долю коханої, Амур подався на місце злочину і, знайшовши її мертвою, у невтішному горі заплакав. Сльози його капали, капали на терен, мов роса, і — о, диво! — зрошуваний ними кущ почав розквітати дивними квітами. Ці квіти були троянди.
Троянда відігравала у греків визначну роль не лише у радісних чи сумних їхніх учтах, але й у домашньому побуті.
Вінком з троянд, перевитих миртом, прикрашали наречену. Трояндами заквітчували двері в її помешкання, пелюстками з троянд осипали шлюбне ложе. Вінки з троянд посилали одне одному закохані або ж клали їх біля порогу будинку. Якщо ж у когось із юнаків чи дівчат розривався вінок, то казали, що той чи та закохані, а коли вони заперечували — тоді звертались по допомогу до так званого трояндового оракула, тлумачення його, як свідчить Теокрит, полягало ось у чому.