Така троянда обходиться папі близько 10000 карбованців. Право виготовляти її належить художникам однієї й тієї ж династії, котра користується величезною повагою.
Так, нині це право належить родові Сантеллі, котрий веде свою генеалогію з XIV століття. Ця сім'я постійно мешкає в однім і тім же будинкові поблизу Ватікану, і коли кілька літ тому помер глава цієї родини П'єтро Сантеллі, то похорон його був настільки пишний, що римляни не могли собі навіть уявити, що хоронять простого ремісника, а не якусь знатну особу. На похоронах були присутні усі кардинали й усі єпископи, до того ж у найвишуканіших своїх яскраво-червоних шатах.
Що стосується самої троянди, то вона вкрай оригінальна. Стебло її, виготовлене із щирого золота, сягає майже чотирьох футів. Велика квітка складена з окремих пелюсток, на них вигравіювано ім'я папи й названо різні доброчестя особи, котрій троянда призначена. Крім того, на листочках блищить безліч малесеньких діамантів, які зображують небесну росу.
Цю велику гілку вкладали колись у витончений футляр, оббитий всередині блакитним єдвабом, а зовні інкрустований чарівними срібними трояндами. Та після того, як папі у 1892 році, коли він надсилав золоту троянду португальській королеві Амалії, довелось заплатити величезну суму ще й за футляр, він вирішив бути надалі еко
номнішим, і тепер троянду загортають лише в шовкову хустку й кладуть у вистелену ватою просту коробку.
Пересилання золотої троянди коштує по менше 24000 лір (близько 10000 карбованців). Цю суму видають двом особам, обраним із старовинного римського роду для перепровадження квітки, як винагороду за труд.
Церемонія вручення папського дарунку досить складна.
Парадний придворний екіпаж, прикрашений гірляндами з живих або штучних білих троянд, очікує депутатів папи біля вокзалу. У дворі палацу знаменитих римських гостей тієї королеви, якій вручається троянда, зустрічає барабанним боєм вишикуваний у парадних мундирах полк. Потім старший з папських послів несе троянду у високо піднятій руці до приймальної зали й кладе її на спеціальний столик, застелений білою шовковою скатертю.
Услід за тим двірцевий єпископ править молебень, під час якого королева сидить під білим балдахіном. Потім усі рушають до тронної зали, і тут її величність сідає у крісло на підвищенні. Поряд з нею займає місце старший посол, а молодший, стоячи перед нею, голосно читає послання папи. При цьому він тричі махає золотою гілкою й, нарешті, вручає її прелатові.
Той торкається трояндою серця королеви й виголошує такі слова: «Ессе rosa mystica, donum sanctissimi patris» (ось таємнича троянда — дарунок святійшого папи).
Королева цілує квітку й відповідає: «Deo gratia» (дякую Господові). І одразу ж, негайно, король і королева жалують послам вищий орден своєї держави.
З історичних осіб таку троянду одержали в 1160 році Людовик Молодий, котрому вона була вручена папою Олександром III, за пошану, виявлену йому під час проїзду через Францію; Іоанна Сіцілійська, котрій послав троянду папа Урбан V за те, що вона звільнила Італію від угорців; Фрідріх Саксонський (до реформації); німецький імператор Генріх III; а в найближчі часи — імператриця Євгенія, нещасна мексіканська імператриця Шарлотта й іспанська королева Ізабелла.
Розповідаючи про цю троянду, не можна не згадати важливий для католицизму переказ про чотки, які по-французьки теж називаються троянди (le rosarie), оскільки їхні кульки напочатку виготовлялися з тертих трояндових пелюсток, склеєних гумміарабіком.
У католиків чотки запровадив засновник Домініканського ордену Домінік де Гузман, та, власне, родовід свій вони ведуть від східних народів, де спочатку чотками користувались ламаїстські монахи, а від них — турки, в останніх, дивним чином, вони теж називаються трояндами, хоч і виготовляються із кульок землі, узятої в Мецці або в Медині.
Тепер, якщо ми перейдемо до віддалених християнських держав, то побачимо, що найбільшою любов'ю троянда користувалась у Франції.
Тут троянду поціновували так, що навіть вирощувати її дозволя-
лося не кожному. І той, хто мав такий привілей, зобов'язувався щорічно доставляти міській раді на день Благовіщення три вінки, а на Вознесіння — корзину з трояндами, з яких опісля виготовляли дорогу трояндову воду, яку додавали, за звичаями того часу, до усіх святкових страв.
У XII столітті серед французьких дам виникає звичай носити вінки з троянд, вони одержують назву «шапель», а ті, хто їх плете — «шапельє» — тепер так називають капелюшних фабрикантів, тож, очевидно, від тих вінків походить і французьке слово «шапо» (chapeau) — шапка, капелюх.