«Одного разу богиня Флора одержала від батька богів Юпітера дуже делікатне, але надзвичайно важливе доручення: вирушити на планету Венера й приборкати заколот серед квітів, що спалахнув там. Але, вирушаючи в таку далеку і тривалу подорож, вона не могла залишити земні квіти без управителя. А тому, зійшовши з неба, скликала усі квіти й запропонувала обрати зі свого середовища старшу над усіма. На обговорення Флора дала сорок вісім годин, після чого наказала зібратися знову й вирішити вибір голосуванням.
Квіти погодились, розбрелися по лісах, горах та долинах, роздумуючи, кого ж обрати.
Минуло два дні, і, як домовлялися, з усіх кінців землі — з глибоких долин та дрімучих лісів, з гір, річок, озер та морів до Флори потягнулися її діти у найкращому, найколоритнішому своєму вбранні. Вона вже очікувала їх, сидячи на порослому оксамитовим мохом зеленому пні. Вперше вона бачила своїх чарівних підданих у повному зборі.
Проте Флора помилялась, не вистачало поки що троянди — тієї самої троянди, котру з повним правом і належало обрати старшою над усіма квітами, заступницею богині.
Усі мовчали й терпляче очікували; тільки нерозумна півонія, впевнена у своїх перевагах, марила вже про те, що, оскільки нема троянди, то правителькою над квітами неодмінно оберуть її.
Але з'явилась, нарешті, чудесна, дивовижна, незрівнянна троянда, і всі квіти мимоволі притихли, вражені величчю і красою. Одначе півонія дивилася на неї з викликом і зневагою. Її червоні, немов кров'ю налиті пелюстки, здавалось, розбухли від надмірної самовпевненості, так хотілося їй перевершити троянду.
Таке нахабство вразило всіх. Квіти здивовано перезиралися між собою, а Флора в'їдливо посміхалася.
Нарешті, настав час виборів. Усі квіти віддали перевагу троянді. Тільки півонія була проти. Лиш вона, присоромлена, галасувала; «Не згодна! Не згодна!»
Тоді Флора, знявши з себе вінець цариці, увінчала ним голову троянди, а потім, звертаючись до півонії, презирливо сказала: «Горда, дурна квітко! Залишайся ж на покару за свою пиху і пустопорожність назавжди такою товстою і надутою, як сьогодні. І нехай жоден метелик ніколи тебе не поцілує, жодна бджілка не візьме з тебе меду й жодна дівчина не пришпилить твоєї квітки до своїх грудей!»
Як сказала богиня, так і сталося: півонія залишилась товстою і незграбною, перетворившись на емблему чванства й порожнечі...
Вирощувана в наших садах півонія у дикому стані трапляється в Швейцарських Альпах, в Італії та Португалії. Крім того, на півдні, наприклад, в Криму, росте по садах дуже красивий білий сибірський різновид, котрий пахне, немов нарцис. Біла півонія — у великій повазі серед монголів і даурів. Її коріння варять у супі, а підсмажене насіння додають до чаю. Російські сибіряки називають його «білий Маріїн корінь», а монголи — «дохіна».
Цей сорт в Європу завезений пізно — в 1788 році. Пахучі квіти білої півонії бояться води, тому, якщо її не захищати від дощів, вони' швидко загнивають.
Щодо китайських сортів, вони відомі ще і як деревоподібні, оскільки їхні стебла дерев'яніють з часом. Про їхнє походження китайські хроністи розходяться в думках. Одні стверджують, що ці півонії культивували із звичайних, трав'янистих, інші — що вони походять із північного Китаю, а вже звідти поширились по всій Піднебесній імперії.
Розмножується така півонія насінням, дає численні різновиди, гарно пахне й високо поціновується.
На жаль, у нас більшість із тих сортів не приживаються, вони надзвичайно ніжні, й вирощувати їх у відкритому грунті дуже важко. Коли деякі з них привезли в Париж, відомий французький садівник Нуазетт платив за кожну таку рослину понад півтори тисячі франків, проте успіху не мав.
Квітка незворушності, улюблениця Маргарити Готьє — камелія
Чудесна формою й красою своїх, немовби з воску виліплених, пелюсток, гладенького темно-зеленого товстого листя, камелія все ж має вигляд штучно виготовленої, мертвої рослини.
Вона приваблює й відштовхує водночас.
Її вважають красивою бездушною квіткою — виразником холодних і черствих почуттів, символом прекрасних, але безсердечних жінок, котрі, не кохаючи, знаджують і гублять юнаків.
Однак символ цей аж ніяк не випливає із самої назви квітки, така слава утвердилась за нею після того, як побачив світ відомий роман О. Дюма-сина «Дама з камеліями».
Хто не читав у молоді роки цього чарівного твору, не захоплювався головною героїнею — Маргаритою Готьє, її самопожертвою, коли, глибоко люблячи, вона вирішує розлучитися з коханим юнаком заради його майбутнього, поступаючись благанням старого батька.