Після війни на території Австрії та Німеччини опинилося понад 200 тисяч українців. Отже, баварський уряд легалізував діяльність університету на своїй території у 1950 році. Василь Лев всю свою енергію і сили доклав на те, щоб відновити університет. Сім’я проживала в Міттенвальді. Робота з відновлення університету велась у Мюнхені. Майже кожного дня він їздив туди і назад. Настав 1949 рік. Від Кокольських, знайомих із США, надійшла заява про так зване спонсорство. Воно гарантувало, забезпечення родині Левів матеріального та фінансового утримання — але при переїзді до США. Отак і вирушили до Америки — рано-вранці 28 травня 1949 року. Перші два тижні мешкали у Кокольських — Надії та Миколи, які ще 1947 року емігрували до США. Там зазнали перших емігрантських випробуваннь (прибирали ночами в банку, працювали у столярній майстерні). Згодом йому разом з дружиною Софією, викладачем хімії і фізики, таки вдалося повернутись до наукової та викладацької діяльності.
1958 року Василь та Софія Леви вже стають професорами Мерівуд-Коледжу неподалік м. Скрентона в Пенсильванії. Софія стає професором математики та хімії, а Василь Лев — професором німецької і російської мови та історії. Відтоді і аж до смерті у 1991 році Василь Лев — активний діяч: працює для розвитку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка і в еміграційній громаді українців. Перелік його опублікованих та ще ненадрукованих праць налічує 400 позицій. Він — незмінний голова філологічної секції НТШ, ректор Вільного університету в Мюнхені. З кінця 1950-х років Василь Лев щоліта приїздив до Мюнхена, де працював деканом українознавчих студій Українського Вільного університету, до відновлення якого доклав стільки сил у повоєнні роки.
З 1965 року він їздить ще й до Риму, де отримав посаду професора слов’янської філології в Українському католицькому університеті ім. Святого Папи Климентія.
1972 року Василь Лев виходить на пенсію. Разом з дружиною вони знову переїхали до Нью-Йорка. З ними разом замешкала й Іванна Цісик, уже на той час вдова.
Згодом Василь Лев повністю присвятив свій час діяльності Наукового товариства ім. Шевченка.
17 січня 1984 року помирає дружина — Софія. Він глибоко переживає смерть дружини, з якою прожив 44 роки. Ця трагічна подія дуже вплинула на Василя Лева та помітно зменшила його творчо-дослідницьку працю. Відтепер він живе під опікою своєї доньки — Іванни Цісик.
23 березня 1991 року, за п’ять місяців до проголошення Україною незалежності, він помер. Його з почестями поховали поруч на українському католицькому цвинтарі у Fox Chase коло Філадельфії поруч із дружиною та Володимиром Цісиком (там пізніше знайде своє місце вічного спочинку й Іванна Цісик).
Оселя Василя та Софії Левів у Мерівуді (штат Пенсильванія) була базою українства в Америці. Батько постійно переповідав дітям (серед них і Квітці, для якої ріднішого дідуся не існувало) про Львів, про Карпати, якими мандрував у молодості, пильнував, аби знали українську мову і культуру.
«У ній поєдналися чотири дуже відомі родини: по матері — це рід Нагірних і Левів, а по батькові — Цісиків і Герасимовичів. Це були родини рафінованої інтелігенції. Частими гостями в їхньому домі були відомі поети, художники, музиканти: Іван Труш, Петро Холодний, Роман Купчинський, Святослав Гординський, з яким вони товаришували вже і в далекій Америці, Філарет Колесса, Іларіон Свєнціцький, Богдан Лепкий. Володимир Цісик та Іванна Лев обоє мали музичну освіту. Мама дуже гарно співала, і, мабуть, Квітка успадкувала її тембр і голос», — розповідала Марта Качмар-Цісик.
Загалом наскільки добре відомі предки Квітки Цісик по материнській лінії та лінії її вітчима, однак мало достовірного відомо не тільки про її предків по лінії батька, а навіть про родину самого батька. Брат прадіда Квітки, Олексія, був дідом Дарії — дружини ідеолога українського націоналізму Лева Ребета.
За переказами, походили Цісики із Закарпаття. А писались вони — Тисики, бо нібито їхні предки, які дали це прізвище, як стверджує Роман Горак, сплавляли ліс. А коли цієї праці не стало, пішли по світах і давно осіли в селі Різдвянах що біля Теребовлі (воєводство Тернопільське).
Уперше прізвище Цісик було занесене у метричну книгу села Різдвяни 24 січня 1793 року, коли у Матвія Цісика, власника земельної посілості, занесеної у Йосифінську метрику, і його дружини Параскеви Бейгер народилася донька, яка при хрещенні отримала ім’я Рафія. Про те, чи Матвій Цісик був предком Квітки Цісик, судити важко, але цілком можливо, адже дідусь Квітки Цісик, Олексій Цісик (батько Володимира), народився на тому ж таки обійсті в Різдвянах 25 березня 1865 року. Його батьком був Тимофій Цісик, син Івана Цісика та Анни Благітки, і був восьмим з дев’яти новонароджених дітей.