Квітка кохання

Розлетілись, як ворони,
Всі чорти по світу,
Хто ж, пробачте, не хотів би
Володіти світом!
Старший чорт чкурнув в Гвінею,
Другий – десь у Штати,
А останній, самий менший,
Кажуть, десь в Карпати.
Розшукав у тих краях він
Бідняка Івана
І проситься він до нього
Щоб найнятись в найми.
– Чи ти сліпий, чи не бачиш,
Сам не їв вже три дні,
Чим же тобі платитиму,
Як у хаті злидні?
– Плати з тебе брать не буду,
Та не варт тужити,
Бо тобі безплатно буду,
Як візьмеш, служити.
Тут же зразу, як говорять,
Біля Злого броду
На три роки з чоловіком
Чорт уклав угоду.
Чорт абищо так робити
Зопалу не стане,
Поки все не обмізкує,
То й на вас не гляне!
А тому, як тільки смеркло,
Він через городи
Махонув негайно в гори
Взнать прогноз погоди.
А коли вернувсь «додому»,
Покрутив рогами,
І до Йвана:
– Сій на горах,
Будем з баришами.
Всі багаті заходились
Засівать долини,
Чуть бідніші – трохи вище,
Де росли маслини.
А як люди обробили
Всі поля й долини,
То Івану залишилось
Те, що нижче спини.
Подививсь Іван на небо,
Скрізь, як в танку, глухо.
Аж дивиться, чорт біжить,
Посмішка по вуха.
І до Йвана: – Не журись ти,
Будуть й з нас ще люди,
Сіять будемо у горах,
Бо потоп в нас буде.
То ж бери хутчіше плуг
Й запрягай кобилу,
І розоремо ми луг,
Під майбутню ниву.
Розорали полонину
Високо у горах,
І засіяв Йван тим житом,
Що не з’їв за зиму.
Як пішли дощі над полем,
Мов небо прорвало,
І що було нижче гір –
Все повимокало.
А коли прийшли жнива,
То усім на диво
Тільки в чорта із Іваном
Поле уродило.
Тож на другий рік всі люди
Повалили в гори,
Чорт же Йвану наказав
Засівати доли.
Бо у цьому році буде
Рокова посуха,
І звичайно, чоловік
Чорта знов послухав.
Звідки чорт те все міг знать,
То вже таємниця,
Все ж у Йвана уродили
Жито і пшениця.
А коли настав рік третій,
Ні в кого й зернини,
І всі просять зерна мірку,
Йванку ж все до… спини.
Бо чорт Йвану наказав
Не давать нікому,
То ж Іван всіх посилав
До чорта додому.
З цього часу й почали
Люди чортихатися,
Бо лишились без зерна,
Чим же тут пишатися?
Ось і третій рік настав –
Чорту ж крик до спини
Й сіять Йвану наказав
Гори вже й долини.
А коли зібрав хліба,
Й де були копальні,
Там почав він будувати
У селі гуральні.
А коли побудував
Та нагнав горілки,
Тут же Гриця погукав
І налив дві мірки.
Той, як випив, й носом в путь
І гука дружину,
Чорт і їй налив ковтнуть
Ту гидоту синю.
Ну а та своїх діток,
Чорт і їм по чарці
Тут же зразу, як проснулись,
І Сашку, і Варці.
Всі стрибали, як зайці,
Ніби подуріли,
Очі в кожного із них,
Мов вогонь, горіли.
Потім Йвану наказав
Всіх людей збирати,
Бо приїде батько-чорт
Винахід приймати.
А коли він всіх зібрав,
Став їх частувати
І в цей час, як всі набрались,
Чорт прибув до хати.
Хтось когось схопив за ніс,
Хтось когось за вухо
Й почали один одного
Молотить щодуху.
– Ти у мене жінку вкрав, –
І вліпив під дихало.
– А ти гроші не віддав...
І пішло поїхало.
-А ти межу перейшов, –
Гриць Петра за душу
І схопив його за шкірки,
І звалив в калюжу.
А коли всі напились,
Чорт старий явився
У той час, як вже останній
У лайно звалився.
Чорт постояв, подививсь
Й сам собі не вірить:
Один стогне, інший плаче
Люди всі, як звірі.
Й тут же чорт зареготів:
– Оце так оказія!
Це ж все те, що я хотів,
Це вже не фантазія!
А побачивши, як люди
Всі «залили очі»,
Сина батько став хвалить
За думки пророчі.
І за те, що сотворив
Син за ці три літа,
Тут же взяв і назначив
Князем всього світу.
З того часу, де не глянеш,
Скрізь – одні злодії,
Бо забули всі про Бога
Навіть «добродії».
Тож і маємо, що маєм,
Все, що ми хотіли,
От чому, куди не підеш,
Скрізь оті дебіли.