Квітка кохання

З того часу на Планеті
Люди матюкаються,
А чорти, що на Олімпі,
Лише посміхаються.
З того часу так як чорт,
Так і недоторканий,
І його ти не візьмеш,
Бо сидить на троні він.
Бо вони, оті чорти
Стали депутатами,
І від нас вони від всіх
Накивали п’ятами...
А тому ми все життя,
Ніби всі за гратами,
Тож й живемо, як старці
Й ходимо рогатими.
Те що правда, то є правда,
З чортом – «молодіють»,
Бо й порядні вже жінки
Перед чортом мліють.
В чорта – гроші, в чорта – кайф
Тут же при потребі,
А що в Бога? Тільки – рай,
Та і то на небі.
Бо як гляну на браточків
І на їхній апетит,
Зразу видно, що не дасть вам
Навіть льоду той бандит.
Цей свій Трон вам не уступить,
Хоч ти в нього з пушки дуй,
Як у Лівії Каддафі,
Тож робити що? Мізкуй!
Тож і пийте, веселіться,
Мужички горбатії,
Поки й вас поставлять раком
Біля теї братії.
26.03.2011 р.

АБИ СХОВАТИ НЕДОЛІКИ
Аби сховать всі неполадки,
Бог дав жінкам всім шоколадки.
9.9.2008 р.

ВІРШІ, ЯК ПТАХИ
Мої вірші летять, як птахи,
І їх мені не зупинить,
Вони, як Мотрі і Домахи,
Коли пора приходить жить.
Вони не бісяться від жиру
І всі вони в мені живуть.
І їх не треба, як кобилу
За хвіст із озера тягнуть.

В ЦЕХУ
Робочий день ввійшов у ритм
Й верстати дружньо заспівали,
А виконроб і бригадир
Всім калькуляції складали.
І так завжди, так кожен день
Так як наряди, так – скандали.
13.12.1988 р.

ЯКЩО ВМІЄШ ПИСАТЬ
Як чорний віл я працював,
Діток професії навчав,
А план писати не встигав,
То й доведи, що працював?
А інший майстер тільки й знав
Що плани цілий день писав.
І поки плани ті писав,
То часу вчить дітей не мав.
Зате начальсво «о-го-го!»,
У приклад ставили його.
Отож, як будеш план писать,
То можеш і не працювать.
28.11.1988 р.

ДИВЛЮСЬ Я НА ЗОРІ
Дивлюсь, як на зорі,
Я в очі твої,
Які мене манять,
Як сонні гаї.
Дивлюсь, мов на диво,
Немов на вогні:
Які ж вони ніжні,
Які чарівні!
І поки їх вогник
Ганяє нам кров,
То житиме вічно
На світі любов.
20.10.1979 р.

ЧОРНІ ДУШІ
Всі стали занадто «культурними»
І злими, неначе хорти,
А тих, які сіють і орють –
Уже й не вважають людьми.
Й хоч душі начальників часом
Чорніші, як в бочці мазут,
Та їм нагороди із «квасом»,
Для їх і концерти дають.
28.11.1988 р.

ЛЕТЯТЬ ЛЕЛЕКИ
Гуляє де-не-де ще літо
На вітах біленьких беріз,
А під вікном веселі квіти
Манять до себе білих кіз.
Порозлягались георгіни
Й до чорнобривців потяглись,
І заглядають, як мальвіни,
В ліс задивившися кудись.
А з яблунь яблука гукають,
Вогнями розових надій,
А високо над полем в небі
Летять лелеки в царство мрій.
Стало і сумно і журливо,
З’явились хмарки в небесах,
І осінь в платті з жовтих квітів
Пішла гуляти по садках.
19.9.2007 р.

ШАНУЙМОСЯ!
Скільки нам ще залишилось
На землі цій сновигать,
То ж давайте, люди добрі,
Хоч себе ми поважать.

ДЕ КОНФЕТИ?
Як у дім щось попадало,
Все дружині заважало.
А щоб те не заважало,
То вона все те з’ їдала.
Потім ходить і питає:
– Де конфетки, ти не знаєш?
– Знаю! – їй кажу, – відстань,
В туалет піди заглянь!
12.1.1990 р.

ЧИЙ ТО ПОРТРЕТ?
Очі зелені, зелене лице,
Кругле таке, ніби в курки яйце,
Зуби жовтющі, як ікла в кнура,
А коли сунеться – ніби гора.
Петя скривився:
– То мабуть Бабай.
Вася хіхікнув:
– А може бугай?
Вовочка сумно поглянув на гай:
-То коли вип’є, мій дядько – Абай.
14.7.1989 р.

КОЛИ БУРЧИТЬ У ШЛУНКУ
Кіт веселий, волохатий
Бігає навколо хати,
Хоче Мурочку спіймати,
З нею в жмурочки пограти.
А вона:
– Ти нагодуй,
А вже потім і жартуй,