Квітка кохання

Бо коли бурчить у шлунку,
Вибач, не до поцілунку.
30.3.1995 р

ГОРІЛКА І МИША
Говорять: горілка – то зло найстрашніше.
– О, ні! То неправда, – вигукує Миша, –
Коли випиваю я склянку велику,
То навіть Коту можу врізати в пику.
6.1.1990 р.

ПАРТОКРАТУ
Букваря скурило, стерво,
Перепортило дівчат,
А тепер сидить десь зверху,
Ще й береться всіх повчать.
24.1.1992 р.

СВІТАНОК
Ніби білі журавлі,
Мчить Світанок по ріллі,
А за ним в гофре-спідниці
Мчать веселі сніговиці.
І до діда-Морозенка:
– Роздягай кожух хутенько,
Глянь, які ми чарівні!
Вибирай! Ми всі твої!
2.2.1988 р.

БАТЬКО І МІСЯЦЬ
Між хмарин, мов перстень,
Місяць покотився
І за сиву голову
Татка зачепився.
І від того часу
В нашім білім світі
Батько, ніби Місяць,
Сивиною світить.
13.10.1970 р.

ОЧИМА ДІТЕЙ
– Як ти думаєш, – питає
У Марійки Гоша, –
Чому в пазуху до мамки
Лазить дядько Мойша?
А Марійка посміхнулась
І сказала Гоші:
– Бо у пазуху матуся
Заховала гроші.
16.2.1988 р.

БАБУСЯ ВПАЛА
Бабуся на землю впала,
І всі думки її пропали.
1.10 1988 р.

ЛЮБОВ І БУБОН
Мов веснянки в садку під віконцем,
Цвітуть вишні на щічках твоїх,
Що усипані цвітом і Сонцем,
Щоб, хто гляне на тебе, радів.
Щоб сміялося серце піснями
І раділа душа від тепла,
Що нарешті сьогодні, кохана,
Що прохав я у тебе – дала…
Б’ю я з радістю в бубон кохання,
Хай живе твій любовний триптих.
Я до тебе прийду на світанні
Пити ніжність з криниць голубих.
4.5.1988 р.

ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ
Немов троянди, губоньки твої
Настояні духм’яними медами.
Тільки тебе побачу, солов’ї
В мені весь час співають вечорами.
А прийде ніч – оця нестерпна мить
І посмішка полине разом з нами,
І над полями тихо полетить,
Щоб лікувать закоханих піснями.
А прийде день і поле зашумить,
І промінь посмішки завихриться у злеті,
Щоб всі могли ще більш тебе любить
За те, що ти живеш на цій Планеті.
3.2.19989 р.

В ЧОМУ ПРИЧИНА?
Як побачить мамка Рому,
Тут же вмить біжить із дому.
– Хто нам скаже: в чім причина?
– Я скажу! – Кричить Ірина.
– То яка? – До Іри Тома.
– Бо немає татка дома!
8.6.2006 р.

ПРО ШАНУ ВЕТЕРАНУ
Можливо критики сердиті
Мене почнуть критикувати,
Що теми в мене надто збиті,
Що менше тре’ про секс писати.
Проте людина – не машина,
І вибачте, не автомат,
Їй треба море, апельсини,
Й навіть Ліра, так сказать.
А ваші теми войовничі
Про ветеранів, про війну,
Вже, мов кілком б’ють всіх по пиці,
Хоч ще і я про них пишу.
Бо в темах ваших робітничих:
Копав, довбав, від втоми впав,
Вже потемніли наші лиця,
Від їх цілунків і забав.
Хотів би в ніжності купатись,
Коханням душу молодить,
А не війною всіх лякати,
Коли і так усе горить.
Ми всі з роками ветерани:
І продавці, і кухарі,
Чому ж державній банді шана,
А нам – трудягам – костилі.
Усім підряд віджившим слава,
Крім селянина й коваля,
Хоча на їх руках могутніх,
Завжди трималася земля.
20.12.1979 р.

ПОГЛЯД, ЯК ВОГОНЬ
У неї погляд, як вогонь –
Наскрізь пронизує всю душу,
Що тут же вмить зникає сон
І душу щось… трясе, як грушу.
24.6.1992 р.

ПОСАДНЄВУ І. О.
Добряку, весельчаку
І просто добрій людині
Хіба пройдете ветерана,
Щоб не зробить йому уклін?
За те, що ще цвітуть тюльпани
Й росте під вікнами жасмин.
Хіба пройдете ветерана,
Як чути шепіт в полі вільх,
Як поруч з вами йде кохана,
І що не слово, то і сміх.
Хіба пройдете ветерана,
Щоб не зробить йому уклін,
За те, що ще живуть дівчата
І чарівний вечірній дзвін.
21. 11. 1979 р.

ПОЕТУ – КОМУНІСТУ