Выбрать главу
Торкнулись моєї душі, Як диктор по радіо зрання Читать став Сергія вірші. Враз згадки побігли десь в лози, Туди, де на дужій нозі, Дубок танцював при дорозі, Всміхаючись Чорній козі. Побігли туди, де Берізка Шептала про вірність свою, І ніжно тулилась до Дуба, Всміхаючись вічно йому. Про гай, де розкидав, мов квіти Всі дні моїх юних років, Коли ми ще всі були діти Й боялись своїх почуттів. Сьогодні ж, як їду додому У батьківське рідне село ,- Воно вже неначе загадка, Неначе закрите вікно. І хочеться взять оту ніжність, Що в серці моєму бурлить, І кинуть прохожим у душу, Щоб душі людей розбудить. Вклонитись Сірку, ніби асу, За те, що зумів увібрать У себе всі кольори часу, Коли я ще вчився кохать. Неначе акорди кохання Торкнулись моєї душі, Як диктор по радіо зрання Читать став Сергія вірші. 22.11.1979 р. ХОДЖУ Й ШУКАЮ ВРОДУ Палила я. Любила гульки, Любила хлопців і вино. Тепер ходжу й шукаю вроду, Якої ніби й не було. 29.7.1979 р. СТАРШИЙ БРАТ Йшли по Україні Хлопці, як орли: Спереду гранати, На плечах стволи. Під червоним стягом, Груди в орденах, Хлопці всі як хлопці, Не проскочить й птах. Йшли ті, як господарі, По чужій землі, Все, що попадалося, Брали все собі. Ось зайшли до хати,
Де жила вдова, У дворі якої Гралась дітвора. Із хліва чужого, Хлопці ті орли, Вивели корову Й автомат зняли. Жінка голосила: – Не губіть діток! Дітки повмирають З голоду, браток. А мужло з Росії: – Я на їх всіх чхав, Як діток робила, Хто мене гукав? І браток той «старшенький» Матом всіх попер, І корівку дійну він Тут же і обдер. Як же можна, люди, Цю любов забуть? І що скажуть дітки? - Хай ось підростуть. Ні! Не забувають Люди вандалізм, Будь то анархісти, Будь то комуніст! Й зараз цей «браточок» Крутить носом так: – Севастополь руський, Ялта і Судак. А наш простофіля Навколо братка… Вашим він і нашим, Служба, бач, така. Ніби Бобік крутиться, Сам же аж сичить, Мов без «брата старшого» Ненці не прожить. А браток тим часом З торбою іде, Й все, що де побачить, В торбу ту гребе. Люди! Я не проти З усіма дружить, І пліч-о-пліч вічно З друзями ходить. Та не з старшим братом, А з таким, як сам, Що біду розділить Й радість пополам. Де немає старших, Менших теж нема, Там, де честь і правда На усіх одна. Як же бідну Неньку Будуть ті кохать, Якщо, навіть, мову Ті не хочуть знать? А мужло з Росії З торбою іде, І що тільки може – В торбу ту гребе. По землі Вкраїнській Йшов могутній кат. Звали його лагідно Люди: «Старший брат». 25.10.1993 р. У РИТМІ ВІЧНОСТІ Я на полі там, де квіти Квітнуть нивою, Як на тебе подивлюсь – Серце римою. В тому полі бджілочки, Мов на Ладузі, Ой, як хочу в руки взять Те, що в пазусі. Ой, як хочеться спіймать Ті суничечки, І добратись, крадучись, Аж… до пишечки. І, завмерши, у ту мить В ритмах вічності, Цілувать тебе, любить В сяйві ніжності. Бо на полі, де бренить Серце римами, Як же можна не любить, Бути стриманим? Як же хочеться любить, Щастям бавиться, Бо за осінню зима Не забариться. Ой, як хочеться у дзвін Бити молотом, Бо проходять вже літа Ті, що з порохом. Відцвітає літній день, М'ята, рутонька, Тож, чи варто гаять час, Моя любенька? 3.5.1988 р. ПРОЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ Пролетять журавлі і осиплються квіти кохання, І у кожного з нас від турбот перекривиться рот, Тож живіть, люди, всі поки є ще бажання, Й поки серце гукає ще вас у поход. 7.8.1992 р. ЩОБ БУЛА ЛЮБОВ! За її личко, ноги, груди, Я б все життя служив їй, люди. Бо як до них я притулюсь,