Квітка кохання

Все це вказує: ми – хазяї,
Бо сміливо крокуємо в вічність,
Як космічні у вись кораблі.
12.12.1976 р.

ЛЮБОВ І ПОДАРУНКИ
Я б за норку й торбу сала
І сама будь-кому б стала…
7. 12. 1976 р.

ЯКЩО СТАВ ЖАДІБНИМ
Якщо відчув, що жадібним ти став,
То, значить, час вже твій настав...
Бо хто під себе все гребе,
Невдовзі так і знай – помре.
20.10.2010 р.

ПРО ДРУЖИНУ І ЧУЖУ МАШИНУ
Проміняла жінка мужа
На коханця й «Волгу»,
Бо набридло їй додому
Добиратись довго.
Очерет, очерет
Та дубові діжки.
Чому жінка в вік космічний
Має човгать пішки?
12.12. 1976 р.

РІВНОПРАВ’Я
На будові я працюю,
Стелю кахель рачки,
За що маю в нагороду
Я одні болячки.
На будові я працюю –
Ні двора, ні хати,
Зате може хто як хоче
Мене обізвати.
Я – людина працьовита,
Я – землі хазяїн,
Та який же я хазяїн,
Якщо я не Хаїм?
Я працюю двадцять років,
А живу в бараку,
А він ходить – руки в боки
Й погляда на с…ки.
Отаке в нас рівноправ’я,
І така нам милість,
Тож, кому така, пробачте,
Треба «справедливість»?
15.12.1976 р.

ЧОРНЕ СОНЦЕ
Був хлопчина, жив хлопчина,
І нема хлопчини.
Біля нього мати плаче,
Обнімає сина.
І ніколи не збудеться
Вже хлопчини мрія,
А у матері ніколи
Біль не заніміє.
Плаче мати через горе
Нічого не бачить,
Бо над нею чорне Сонце,
Разом з нею плаче.
15.12.1976 р.

СЕБЕ НЕ БАЧАТЬ
Як дружину з чоловіком
Залишили гості,
Жінка тут же:
– А ти бачив, як на мене
Задивлявся Костя?
А Микола, той, Одарчин,
Петро Соломіїн,
Цілий вечір очей з мене
Не зводили змії!
Посміхнувся муж до жінки
Хитро з холодочком:
– А на мене їх дружини
Та ще й їхні дочки.
– Що сказав ти? Повтори! –
Гримнула Наталка. –
– Що ж їм, сучкам, своїх мало?
І взяла качалку.
Ось вони які жінки,
А ще дай їм чачі…
А як вип’ють – бачать всіх,
А себе не бачать.
8.12.1976 р.

ПРОТЯГИ В ПІДСОБЦІ
Цілий тиждень на дільниці
Виконроб мотався
Щоб по техніці безпеки
Кожний розписався.
– Я не буду й я не буду, –
Відказали хлопці, –
Бо нема тепла в будинку,
Протяги в підсобці.
3.12.1976 р.

ЯКЩО ВМІЄШ ПИСАТИ
Як чорний віл я працював,
Діток професії навчав,
А план писати не встигав,
То й доведи, що працював!
А інший майстер тільки й знав,
Що плани цілий день писав.
І поки плани ті писав,
То часу вчить дітей не мав.
Зате начальство – «о-го-го!»
У приклад ставило його.
Отож, як будеш план писати,
То можеш і не працювати.
І хоч в нас Київ – не Каховка,
Тут головне – перестраховка.
28.11.1988 р.

ЧОРНІ ДУШІ
Всі стали занадто «культурними»
І злими, неначе хорти,
А тих, які сіють і орють,
Уже й не вважають людьми.
Й хоч душі в начальників часом
Чорніші, як в бочці мазут,
Та їм нагороди із «квасом»,
Для них і концерти дають.
28.11.1988 р.

ЯКЩО НЕМАЄ ЖІНКИ
В кого з вас немає жінки,
Зразу їдьте у Гребінки,
Там пригостять і напоять,
Покохають і… подоять.
Там така «культурна знать»,
Що аж хочеш лома взять.
Стелять м’ягко – твердо спать,
Отуди їх, в кості, мать.
Лиш два рази в місяць раді
Вам Гребінківські ті… леді:
Як аванси та получки –
Отакі вони, ті сучки.
Від такої їх любові –
Аж вітри гудуть в діброві.
16.9.1976 р.

КУЗЯ І ЗЮЗЯ
Цілий день в підсобці холод,
Як шакал, голосить,
А тут Гриць промок до кісток
І погрітись просить.
– Де ти, друже, обізвися,
Рятуй мене, Кузя,
Зуб на зуб не попадає,
Бо замерз, як зюзя.
– Я б тебе, мій любий друже,
І пустив в підсобку,
Але ж з неї, як із неба,
Небагато толку.
Тож, як хочеш іще більшу
Ти схопити нежить,
То заходь до нас в підсобку,