Квітка кохання

Я від душі пишавсь тобою,
Коли була ти піді мною...
Ну а тепер гризи свій пальчик,
І хай тебе тепер – твій... зайчик.
3.10.1989 р.

ОСИРОТІЛИЙ ПЛЯЖ
Пляж давно осиротілий,
Тільки мерзлі грудочки.
Всю красу свою чудову
Поховали жіночки.
Сум навколо, завірюха,
Розгулявся сніговій,
Тільки вогники палають
З-під жіночих довгих вій.
І якби не ті жаринки,
І не посмішки з-під брів,
То, напевно, навіть влітку
Хтось зубами б цокотів.
31.1.2000 р.

ЧЕКАЙ І НАДІЙСЯ
Нехай простять мене Боги,
Нехай простить мене і небо,
Що поздоровити не зміг
Тебе в цей день я так, як треба.
Але надіюсь, що колись
Наступить і така хвилина,
Як подарую я тобі
І донечку, і сина.
12.12.1989 р.

ЖИТТЯ ПРОЙШЛО
Мені завжди здавалось, я – тупий
І що мені чогось не вистачає:
Чи розуму, чи тупості вождів,
Від чого і душа моя страждає.
Життя пройшло і хочеться кричать.
Та хоч кричи! Ніхто вас не почує.
Тому мені так хочеться кохать
Вже й навіть ту, яка весь час лютує.
Життя пройшло і хочеться кричать,
Ну що, скажіть, за працею я бачив?
Я навіть жінку так, як треба, не пізнав,
Бо все життя на владу пробатрачив.
12.10.2001 р.

ТРАВА ШОВКОВА
Перший раз своїм бажанням
До «берізки» доторкнувсь,
І у полум’ї кохання
Я в той час про все забувсь.
Скрізь, куди сягали очі,
Пропливали хмарочки,
А коли я з хмар спустився,
Поле вкрили квіточки.
О, природо загадкова,
Дивовижний ти мій край,
Щоб не та... «трава шовкова»,
Хто б із нас в той біг би рай?
16.10.1989 р.

РОЗДУМИ ПІД ЗОРЯМИ
Хто з нас, скажіть, не знав краси,
Її чаруючої сили,
Хто не любив із нас роси
Або тумани в лузі сиві?
І хто ночами напроліт
Не рахував зірки до ранку,
І хто до милої не біг,
Як кіт шкідливий до сметанки?!
5.9.1989 р.

З НІГ ДО ГОЛОВИ
Обцілую з ніг до голови,
Тільки ти прийди, прийди, прийди,
Краєм губок лише посміхнись,
Як мені циганочка колись.
Щоб багатством повнилась земля,
Щоб піснями ніжилась душа,
Смійся ти, ріднесенька моя,
Й веселись, як вітер в комишах.
Бо за тую посмішку твою
З кожним днем все більше тебе люблю
І тебе я б вічно цілував,
Якби тільки їсти хто давав.
25.9.1989 р.

В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ
В твої очі дивлюсь, ніби в поле,
Де волошки цвітуть голубі,
І так хочеться ніжності вволю
Й покачатись хоч ніч на тобі.
А над полем гуляє вже осінь
Жовтим вогнищем лип і беріз,
І від того ще більше журливо,
Що вже нам не шумітиме ліс.
28.9.1989 р.

НЕ ПИТАЙ
Природа пустощів не терпить,
Ну а тим більше – пустоти,
Отож, якщо вже нічим вперти,
То жінку іншим відпусти.
І в цьому неспокійнім світі
Ти винуватих не шукай,
І як вже виробив ресурс свій,
То іншим жить не заважай.
Природа щедра і лукава,
І це давно не таїна,
Тож, як дружина вам відмовить,
Це… зробить залюбки кума.
Тому, утям це й не брикайся,
І хоч не хочеш – пам’ятай:
Якщо вже ти й лежать... не можеш,
То й чоловіка теж не лай.
Тож, не соромтесь й не кривляйтесь,
Природу не перехитрить!
А краще з тими ви братайтесь,
Хто може ще і… повторить.
1.9.1989 р.

ЖИВИ І РАДІЙ!
Живи, кохайся і радій!
А щоб збувались мрії,
Ти поцілунків не жалій
Ні Лялі, ні Марії!
12.12.1989 р

НЕДОСКОНАЛИЙ СВІТ
Недосконалий ще цей світ.
Видно, наш Бог був гумористом,
Коли творив свій Божий плід
Під небом зоряним і чистим.
І хоч красивий наший світ,
Але одне незрозуміло:
– Чому жінки вже стільки літ
Завжди своє ховають тіло?
І хоч чарівний наший світ,
Та хочу в Бога запитати:
– Навіщо той ховати цвіт,
Яким потрібно чарувати?
І Бог, що з неба прилетів,
Так мужикам всім відповів:
– Щоб голими жінки ходили,
Ви б на роботу не ходили...
І днями, мов до водопою,