Квітка кохання

А тепер краса дівоча відцвіла,
Бо сметанку ту, що мала, вже другому віддала.
А тому вже, що лишилось, те й бери,
А не хочеш, ноги в руки й геть іди!
Ну а хлопцям я б порадив менше спать
Тим, хто хоче буть щасливим
І сметанку ту лизать.
24.7.1982 р.

НЕ ХОВАЙСЯ ЗА ВЕРБИЧКУ
Як Сонце, ген, десь зникло з лісу,
А Місяць виглянув з віків,
Тоді зустрів свою Алісу
Я в товаристві яворів.
О, як же поле заспівало
Солодким подихом життя,
А серце в бубон вибивало,
Як ти сказала: – Я – твоя!...
То ж не ховайся за вербичку!
І не лякайся ти зорі,
Зроблю я з тебе молодичку,
Хай ось стемніє на дворі.
6.10.1976 р.

СКАЖИ
Мої думки, немов припливи
До тебе, миленька, пливуть,
І, ніби чайки полохливі,
Ночами спати не дають.
Я не питаю, чи кохаєш,
Чому? Тобі не зрозуміть...
Кого ж, скажи, ти дожидаєш
І скільки ще мені сидіть?
2.4.1989 р.

РОДОМ З ЧЕРЕДИ
Не вірю я ні в яку вірність
І що колись вона була,
Це розрахунок на наївність,
А як простіше – тріпотня.
І хоч би як хотів їм вірить,
Та як побачу по весні,
Як кожна жопою з них крутить,
То мало віриться мені.
Бо ні одна із них не проти...
/І певен, так було й колись/,
Що кожна свій підсуне «тортик»,
А ти, браток, сопи й крутись.
І тут не варт гнівити Бога,
Бо всі ми родом з череди,
Візьміть, наприклад, Колю, Олю,
І ті всі тягнуться туди...
Бо всі ми любим свіжий вітер
І любим свіженькі сліди.
Але, щоб ти не вірив в вірність,
Хіба ж би їй ти посміхавсь,
Хіба ж би їй писав ти вірші,
Якби хоч трішечки вагавсь?
Не хочу, люди, вас зневірить,
Але щось тут не зовсім так:
Бо той, хто й справді в байки вірить,
Той неабиякий дивак.
Тому б порадив знять проблему
І більш про вірність не писать.
Хіба ми всі не того хочем,
Як перед нами Божа стать!!!
1.9.1989 р.

ЯКЩО КВІТКА ДОЗРІВАЄ
Якщо любов ще не дозріла,
То не допустить вас до тіла,
Не поспішайте: в тім і сила,
Щоб вам сама той ХРАМ відкрила.
Бо там, де квітка жде Джмеля,
То мед йому віддасть сповна.
1.1.2005 р.

ЗАХМАРЕНЕ НЕБО
Я чув, як жайвори співали
І як в садку гули джмелі,
А як на двері показала,
В мене з’явились… мозолі.
І хоч вже жито перезріло,
Та не відбудуться жнива,
Бо, де вродити мало жито,
Там появилась лобода.
Та я ніскільки не жалію,
Якщо надумалась – іди!
Ми ще побачим, дорогенька,
Хто з нас позбавиться біди.
18.3.1978 р.

НЕЗВИЧАЙНІ РУЧАЇ
Як проходиш ти повз мене,
То бубнявіє душа,
Ніби бруньки на деревах
В час, як в гай прийшла весна.
І дзюрчать в моєму тілі
Незвичайні ручаї,
Варт твого торкнутись тіла
І заглибитись в тобі.
А тому, моя кохана,
Не сприймай ти це за гріх,
Бо пройти таку красуню
Зміг би, ну хіба що псих...
11.9.1989 р.

ВИНО КОХАННЯ
Я чув, як серце вмить забилось,
Як в мене дух твій залетів,
Як ти на мене подивилась,
Як біля тебе я присів.
Я чув, як серце наповнялось
Якимсь невидимим теплом,
Коли мене поцілувала,
Як ми зустрілись за селом.
Я чув, як буря налетіла
Вогнем солодких почуттів
І запах бронзового тіла
Мною в ту ж мить заволодів.
Я чув, як вибухнуло тіло
Й стала пропасниця вже бить,
Як доторкнувсь до білих лілій
І став із них кохання пить.
19.9.1989 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ
Коли життя вже догорає
Й от-от настане вам кінець,
А Він, як промінь, ще палає,
Як вгледить парочку кілець.
От що тоді робить старому
І що тоді Йому казать,
Як молодая обминає,
Ну а старій на секс – начхать?

ПОКИ ЩЕ ЮНИЙ
Поки ще юний і здоровий –
Не відмовляй ти чорнобровій.
Нехай ним бавиться і грає
І хай йому пісні складає.
Бо як помреш – відкрутять яйця
І стануть бити серед трав,
Що ними сам не скористався
І іншим гратись не давав.
11.6.1995 р.