Квітка кохання

Якби ти була бідненька
Та вмирала з голоду,
Може б я тобі, рідненька,
І добавив солоду.
А то тягнеш все та тягнеш,
Що побачиш скраю,
Ніби ти прийшла у гості
З голодного краю.
А то тягнеш все та тягнеш,
Мов козу шакали...
Мов тобі, як джиму в пляшці,
Їсти не давали.
3.5.2006 р.

ЩО РОБИТЬ?
Ну що робить? І сам не знаю,
Коли навколо все шумить,
Коли душа ще всіх бажає,
А він весь день, падлюка, спить.
25.9.2004 р.

КОЛИ СТАРІЮТЬ
Ти була бідна та щаслива,
А зараз, ніби ти сказилась.
Як постаріла більше тілом,
То тільки й мови все про діло.
Й на що не глянеш: хліб чи сало –
Того у обмаль, того мало.
Невже, усі ті, що старіють,
Вони і справді вже дуріють?
Бо скільки знаю, і сусіди
Мріють також розбагатіти.
Можливо й справді, як смерть на носі,
Стають жаднішими Грицьки і Фросі?
Тільки, навіщо? Не розумію.
Невже і справді нема олії?
30.5.2005 р.

Є Й ТАКІ
Є й такий у нас народ:
Рот у них, як димоход,
Хлопці, цигарки і кава
То – для них найліпша справа.
Ці за так не п’ялять груди,
Гроші є – підставлять губи,
А ще як даси їй ширки,
Можеш хоч у всі три дірки...
Й будь хоч тричі ти горбань...
Хоч до ранку тарабань.
18.8.2001 р.

ЗАПОВІТИ ІЛЛІЧА
Люблять наші молодички
До чужих тулитися,
Ще й сміються, ніби Ленін
Їм казав ділитися...
Я хотів їм заперечить,
Та одне із тих дівча:
– Ми виконуєм, пробачте,
Заповіти Ілліча.
4.12.2001 р.

УРАГАН
Я вас люблю. Ну що ще більше,
Моя кохана, вам сказать?
І я для вас пишу ці вірші,
Щоб в них вам ніжність передать.
Я вас люблю, як теплий вечір,
І це не випадковий збіг,
І ладен взять весь світ за плечі
Щоб кинути до ваших ніг.
Я вас люблю, як шум прибоя,
Як в небі тугу журавлів,
Я вас люблю, як шепіт поля,
Який мене до вас привів.
І з кожним днем душа ніжніє
І, мов трояндами, горить,
О, як же хочеться до тебе,
О, як же хочеться любить!
Не налюбуюсь, не наніжусь
Тобою я. Душа в журбі,
Бо всі, які я маю вірші –
Вони написані тобі.
Любов! Ну що то є за диво?
Бо варто їй заговорить,
Як зразу ти стаєш щасливим
І вся душа твоя горить;
Що хочеться кохані руки
В свої, як квіточки, узять,
І всю тебе, відкинув муки,
Немов цукерочку злизать.
Чи то така бува хвилина,
Чи то такий приходить час,
Що навіть вишня і калина
Стає похожою на вас?
Звідки воно, оте тяжіння,
І звідки він, отой магніт?
Що варт мені на вас поглянуть
І знов, немов, сімнадцять літ?!
25.9.2007 р.

ЗАПІЗНІЛЕ КАЯТТЯ
Коли весна гуляє в лузі
Й співають в лісі солов’ї,
То кожній дівці не терпиться,
Щоб якскоріше хтось… її.
І в тім немає криміналу,
Природу нам не обдурить,
Ну як же ти не... візьмеш Алу,
Як та сама до вас біжить?
Бо кожна жде, щоб ми кохали,
Коли до них прийшла пора,
І тільки їм пісні складали,
І їм кричали ми «ура!»
Бо кожна жде, так би сказати,
Свого мужчину в свій «тайник»,
І тут уже безсила мати,
Якщо вже хтось туди проник.
Але про це в нас не говорять,
Про це стараються мовчать,
А особливо, як дівчині
Уже давно за двадцять п’ять.
А я колись, дурило, думав,
/Як можуть думать барани/,
Що жіночок кохать не гоже,
Якщо не замужем вони.
Але коли закінчив школу
І перестав в хмарках літать,
То зрозумів, що жіночки всі
Ще більш, ніж ми, того… хотять.
Та поки я дрімав і думав,
/Нехай мене простять боги!/,
То старші хлопці наших любих
Всіх перепортили вони.
Тепер не знаю, що робити,
Чи в інше десь село помчать,
Де нові феї підростають
І так же само «не хотять».
24.9.2007 р.

ТИ НЕ СТАРИЙ!
Як не можеш жить без гри,
То який же ти старий?

ЛЮБОВ НЕ ЖДЕ
Я привик тебе бачить грайливою,
Але ти чомусь й досі сумна,
І стоїш ти самотньо під сливою,
Як в ставку каламутна вода.