Квітка кохання

Порозкидаєш всіх в Дніпро.
Але сьогодні про принцесу
Я дещо думку поміняв,
Ти – жіночка, до всіх притерта,
Чого раніше я не знав.
Я думав, ти в нас особлива,
А ти така ж, як всі жінки,
Тобі б тусовки, ресторани
Та двохметрові мужики.
27.9.2007 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ ПОСМІЯТИСЬ
У жінок, скажу між нами,
Є смішне щось між ногами,
Але перше, ніж сміятись,
Постарайсь туди... добратись.
13.3.2002 р.

ОЙ, У ПОЛІ
Мене хлопці в гай гукають,
Ну а я сміюся,
Хоч і знають, що нікому
В руки не даюся.
Кажуть, ніби я – дурепа
І жінки ті дури,
Що бояться в гай ходити
І крутить амури...
Біля річки, біля ставу,
Качечки літають,
Несуть хлопці пепсі-колу
І мене гукають.
А я сиджу і дивлюся
Тільки на одного,
От, щоб він гукнув,
Їй Богу б, сіла біля нього.
Ой, у полі три тополі,
Чотири дубочки.
Ой, до чого ж гарно в полі
З милим над ставочком.
13.9.1973 р.

ПРО ЛЮБОВ
Варт закохатися до болю,
То не страшні тоді дощі
І злива ніжності рікою
Буде вас гладить по душі
Вогнем гарячих поцілунків,
Громами зрілих блискавиць,
Аж поки станеш порятунку
Ти вже прохати сам в дівиць.
8.6.1976 р.

ВЕСЕЛИЙ ГАЙ
Чи варто думати про вірність?
Вважаю, то пусті слова,
То розрахунок на наївність,
Щоб не боліла голова.
Ну що вам всім сказать про вірність?
Вона не варта добрих слів
І вже як десь вона існує,
То лише в білих лебедів.
Ну що тобі сказать про вірність?
Ти сам у себе запитай,
Скільки разів чужу дружину
Як ніч заманював у гай?
Отож, чи варто говорити,
Що літо гірше, ніж зима?
Й чи варто нам себе дурити,
І вірить в те, чого нема?
А як і я прийду під ранок,
То де і з ким був не питай!
Нехай розкаже вам світанок,
Чому всі бігають у гай?
2.4.1978 р.

ЗАХМАРЕНЕ НЕБО
Я чув, як вивільга співала,
Як гуси спали на воді,
А як до себе погукала,
То я про все забувсь тоді!
18.3.1978 р.

НАКУВАЛА ЗОЗУЛЯ
Накувала зозуля,
Що ще жить мені й жить,
Щоб я видать встиг вірші
І ще всіх долюбить.
А тому я сьогодні
Тільки те і роблю,
Що пишу свої вірші
І жінок всіх люблю.
17.5.1997 р.

ОСТАННІ СВІЧЕЧКИ
Горять останні свічечки
Мого життя, я відчуваю,
І знаю: близиться той час,
Який з цим світом роз’єднає.
В те, що я вірив, – не збулось,
Та, що кохав, – кохання вбила
І я сьогодні, ніби птах,
Якому обрубали крила.
І душу, ніби русло рік,
Своїм ти криком перекрила
І стала, як гірський потік,
А присягалась, що любила.
Стою на кінчику життя,
Деньки останні догоряють,
Кому ж віддати почуття,
Що душу й досі розтинають?
Тебе я не виную, ні,
Що стрів, немов шуліка – птицю,
Бо захотілося мені
Пізнать розкішну ту дівицю.
От і пізнав. Тепер мовчу,
Бо знаю, ти не винувата
Що всупереч усім Богам
Ти стала надто язиката.
А вам, хто слухає мене,
Скажу одне: – Не вірте феям!
То вони зразу всі, як мед,
Поки… на вас накинуть шлею.
14.12.1997 р.

ДЗВІНОЧОК
Хлопець дівчину цілує,
А вона сміється
І той сміх, немов дзвіночок,
Як струмочок, ллється.
Я поглянув і подумав,
І сказав дівчині:
– От мені б так посміхнулась –
Й біль пройшов би в спині.
12.6.1992 р.

ЩОБ НЕ СХУДНУТИ
Як можна жить і не кохать,
І не любить святого діла?
Хіба, скажіть, тим краще жить,
В кого душа перегоріла?
Ну, хіба то, скажіть, мужик,
Який занадто соромливий,
І замість того, щоб любить,
Він ходить з хлопцями по пиво?
Ну то хіба, скажіть, мужик,
Який ліниться повторити...
Щоби не схуднути, гляди
Або себе не заморити?
20.10.2001 р.

СПРАГА
Цілу ніч дивився
Місяць в синє небо,
А до мене мила:
– Не спіши! Не треба...
Хай ось трохи Місяць
Ледь фитиль прикрутить...