У середині 1960 року, тобто через 19 років після смерті Еванса, спалахнула гостра полеміка про справу, яка, на перший погляд, могла б зацікавити лише фахівців, проте швидко вийшла поза їхнє коло і впродовж наступних кількох років її гучно обговорювали на сторінках преси, в культурних тижневиках; на радіо. Пристрасна суперечка археологів, мовознавців, дослідників цивілізацій стала свого роду публічним видовищем.
Протагоністом цієї суперечки, що так і не завершилася чітким розв’язанням, був англійський учений, професор Оксфорда Леонард Роберт Палмер. Він запропонував революційну, адже вона суперечила точці зору більшості фахівців, нову хронологію, нове датування грецької епохи бронзи. На фундаментальне запитання, коли греки ступили на півострів, який відтоді мав стати їхньою вітчизною, підручники історії та більшість фахівців відповідають приблизною датою: невдовзі після 2000 року до Р.Х. Палмер погоджується, що в той період і справді відбулася навала на півострів, але немає жодного доказу, щоб приписати її грекам. Останні, на його думку, осіли на землях, які відтоді називають Грецією, незабаром після 1600 року до Р.Х., запровадивши те, що археологи називають пізньоелладською або мікенською культурою.
Як ми за мить переконаємося, це не лише педантична суперечка про дати, а й суперечність, яка зумовлює безліч істотних проблем, а також переоцінку ролі та впливів окремих кіл культури. Знову постало запитання: де лежать джерела нашої цивілізації та які народи були справжньою силою та двигуном тієї цивілізації?
Другою дуже важливою проблемою є спроба відповісти на запитання: коли греки завоювали Крит? Тут знову більшість учених, ідучи вслід за Евансом, називають приблизну дату — близько 1450 року до Р.Х. Ба більше, для цих учених ця дата рівнозначна катастрофі мінойської культури, її раптовому занепаду. Період 1400–1100 років до Р.Х. усі вважають періодом остаточного занепаду, перетворення на порох і забуття цивілізації, яка цвіла стільки століть. Улюблений учень Еванса, видатний молодий археолог, куратор палацу Джон Пендлбері (він героїчно загинув, воюючи в шерегах критських партизанів) образно каже, що в ті часи Кнос був руїною зі знищеними сходами та напіврозваленими залами, якими блукали похмурі духи минулого та дикі варвари-квартиранти, котрі не усвідомлювали, чим було колись це місце.
Також із цим — здавалося б усталеним в історії поглядом — Палмер принципово не погоджувався. Для нього, на відміну від більшості дослідників, період, який називали часами занепаду, — то епоха мистецького блиску й економічного добробуту Криту. Острів щоправда перебував під пануванням греків, проте й надалі залишався центром живої культури.
Отож, у церкві вчених, археологів, лінгвістів, істориків грецького періоду бронзи з’явилася єресь. Так само, як під час процесу, щоб внести апеляційну скаргу, треба покликатися на нові докази, — захисники Еванса зажадали фактів, які б обґрунтовували сенсаційну гіпотезу. Палмер стверджує, що його ризикована ревізія спирається насамперед на розшифроване в 1952 році лінеарне письмо В (яке для відкривача Кносу залишилося загадкою), а також на знайдений у палаці Нестора в 1939 році американським ученим Блеґеном цілий показний архів табличок, укритих лінеарним письмом В, тобто тим самим, яке в Кносі відкрив Еванс. Таким чином, таблички з грецького континенту (їх чимало знайдено в Пілосі) поза всяким сумнівом датовані 1200 роком до Р.Х. Як пояснити цей двовіковий розрив між табличками з континенту і з острова? Чи не помилився бува (свідомо) Еванс у датуванні? Чи мінойці й справді є, як того хотілося відкривачеві Кноса, винахідниками цього письма, чи навпаки, воно постало на континенті?
Ну що ж, учені — також люди, не позбавлені пристрастей. Тому нічого дивного, що відкритим ними цивілізаціям вони хотіли б надати більшого значення, більшої пишноти, більшого масштабу впливів, аніж ті мали насправді.
Аналізуючи зміст прочитаних табличок із архіву Несторa, Палмер дійшов висновку, що близько 1200 року до Р.Х. Кнос експортував на континент численні вироби з кераміки й металу (скажімо, бронзові триноги), отож, на його думку, не може бути й мови про занепад мінойської культури у той період.